Влада і насолода. Андрей Маклаков

його, а вбила.

      Насильство, яке більше не здатне пов’язувати людей у єдине ціле, змушене було шукати інші, зовнішні об’єкти. В іншому разі національна ідентичність розпадалася на очах. Спроби президента Рональда Рейґана представити СРСР «імперією зла» Союзу були не чим іншим, як прагненням воскресити образ ворога (угамувавши при цьому апетити ВПК). І поки ворог твердо тримався на ногах, популярність президента била рекорди, але щойно СРСР розпався, колишнє патріотичне піднесення пішло на спад.

      Події 11 вересня 2001 року, за всієї їхньої трагічності, стали воістину «даром небес» для Америки – за одну мить було відроджено образ ворога: цього разу ним виявився «світовий тероризм», який персоніфікувався в особі Усами бен Ладена. Американці знову сповнилися відчуттям «великого Ми» і прагненням відновлення порушеної гідності – фактично, помсти, яка, як відомо, також є одним із видів насолоди. Болісно тривалу кризу, що почалася після расової емансипації, емансипації жінок і сексуальних меншин, було тимчасово подолано. Але тільки на деякий час, оскільки вододіл за лінією «осіле кероване населення – кочова владна меншість» не лише нікуди не подівся, а й продовжує поглиблюватися. Тим часом «велике Ми» повільно розсипається, як пляжний замок, що збудований із піску і на піску.

Розплата за вестернізацію

      Однак рано святкувати «тріумф гуманізму». Неможливо ігнорувати те, чим його сплачено. Це створення нових вибухонебезпечних спільнот, розростання непристойного і каналізація прагнення до насильства новими, раніше не відомими способами. Найбільш очевидний для українців приклад – це, звісно, війна на Донбасі, проте вона зовсім не є чимось винятковим: локальні військові конфлікти й етнічні чистки давно стали «невидимою повсякденністю» для цілих регіонів планети. Такою, на жаль, є розплата за вестернізацію: перше, до чого вона призводить, – це не створення суспільства споживання, а віддалення національних еліт від своїх народів і етносів. Еліти більше не бажають відповідати за їхнє благополуччя, оскільки поглинені лютою боротьбою за владу з політичними супротивниками.

      За даними ООН, у світі щороку стають біженцями близько 20 мільйонів людей. Іще 20 мільйонів опиняються в трудовому й сексуальному рабстві, причому навіть у розвинених країнах Заходу таких людей, за оцінками правозахисних організацій, налічуються сотні тисяч. Число трудових міґрантів, які змушені залишати батьківщину, узагалі не підлягає обліку. Однак досі ніхто не пов’язує ескалацію насильства у країнах світової периферії з потужним культурним тиском Заходу. Можна погоджуватися або не погоджуватися з тезою С. Гантінґтона, що «межі ісламу позначені кров’ю». Проте, уся периферія світової системи капіталізму демонструє нам, що люди скоріше готові вбивати і бути вбитими, ніж змиритися з тим, із чим змирилися німці в 1945 році,– із життям без чітко сформульованого сенсу. У результаті загинули або були загнані в ґето цілі етноси.

      Що, із точки зору даного контексту,