НА ДНІ. Гумористична правда. СтаВл Зосимов Премудрословски

А закис? – спросіл я, випивши ковток з купленої пляшки спиртного.

      – - А у нього бабка Нюрка, його мати стільки маринує і солить, що на роту вистачить закусити.

      Отоваритися, ми попрямували до місцевого авторитету, родичу, недавно звільнився з місць позбавлення харчової свободи і пересування. Хата у нього була, як у багатьох, похилена. Ми, зігнувшись в попереку, пройшли в веранду і не розгинаючись увійшли в хату. За столом сидів по пояс, роздягнений, весь в наколках, худий чоловік на прізвисько Харя. З м'язів на його тілі виднілися тільки кістки.

      – - Здорово Харя. – попріветствовала моя господаря не розгинаючись. Стеля мабуть побудований був для хоббітів і карликів.

      – - Здорово, коли не жартуєш. – ответіл гугняво беззубим тембром, колишній зека. Я не розгинаючись так само, як і моя подруга, стояв в дверях і чекав запрошення. – садітесь, раз прийшли.

      – - Водяра будеш? – спросіла моя.

      – -А що є? – спросіл Харя.

      – - Звичайно, який базар, ось. – радостно відповіла моя і поставила на стіл літрову пляшку горілки.

      – - Ну, давай наливай. – взял міхур зек і роздрукувавши налив собі в кухоль. – проходіте, сідайте, гості дорогі, будьте як вдома. – предложіл він і залуділ з горла, а після запив з кухля. – Хааа!!! – видохнул він і розширив очі. – Только у мене, як мати поховали, з закуски, конем грай, ні хріна немає. Толька ікра чорна. Вона у мене вже в горлі стирчить. Хочете, лізьте в погріб.

      – - Діатез, кажеш? – поясніл я.

      – - Що?? – спросіл Харя. – хто це?

      – - Це мій фраєр, правильний і не судимий. – поясніла моя.

      – - А ти що за диво? – так само зухвало запитав я зека.

      – - Тихо, тихо пацани НЕ козиряти. – успокоіла моя і представила господаря мені халупи. – Це мій рідний дядько з двадцятирічної відсидкою.

      – - Двадцяти п'яти річної … – поправіл Харя. – Ну че, лізь молодий в льох?! Чи не будеш адже бабу свою посилати?

      – -А що? можу ія слазать. – предложіла моя.

      – -Ваша справа. – сказал Харя і налив собі ще горілки. – Кружек більше немає. – І підсунув її до мене.

      – - Сиди, мила, я слазаю, а ти вночі відпрацювати.

      – - Лади. – ответіла моя.

      Я заліз в під полье, запалив сірник і отетерів; на полицях стояло штук тридцять трьох літрових банок консервованої чорної ікри. Я дістав дві банки.

      Тільки ми оприбутковували півлітра з одного кухля, по черзі, ніби чифир, як в будинок увійшли два дільничних міліціонера.

      – - Ну що, Харя? – наехалі вони. йміть встиг відкинути і вже кабана у Купчихи поцупив? Давай, збирайся, поїдеш з нами.

      – - Навіщо? – спросіла моя.

      – - Давати свідчення. Ти з ним хочеш, Василиса? – предложіл жирний і невеликий мент.

      – - У принципі, можеш замість нього відпрацювати. – добавіл худий і довгий мент.

      – - А ось хер ви вгадали!! – с єхидствувати п'яний Харя, взяв з підвіконня молоток і два цвяха на сто п'ятдесят міліметрів