Чорт зна що. У кігтях Хапуна. Антология

конкретно, а свята Тереса виділа ціле огняне море. До огню долучавсь лід, бурі, тучі, страшні звірі, тортури і т. д. А вже ж найтяжча кара грішникам є та – на се годяться всі знавці – що грішники не можуть бачити Бога. Супроти сеї кари нічим має бути праження в гарячій оливі, в смолі та сірці… Чорти мали уряд наглядачів і катів. Для ліпшого ладу панував тут навіть поділ праці.

      Чи чорти самі терплять чи ні? Тут гадки поділені, одні автори кажуть, що вони вільні від мук, інші противно. Та хоча б і терпіли, то все-таки вміють собі знайти доволі віддиху, вганяючи поміж людьми. Також непевна річ, чи чорти повнили ролю суддів чи катів у чистилищі.

      Часом ціле пекло відбувало ночами прогульки в повітрі або лісами. Догматична теологія, за Апокаліпсою святого Івана, означує кари пекельні яко вічні, і то безоглядно однаково гострі для всіх. Одначе поза догмою панує інша, більше людська думка. Християнський поет Аврелій Пруденцій (348–408) говорить в однім гимні про супокій, який мають грішники в пеклі під час Великодня. Сюди відноситься найкраща може легенда християнська, котрої годі тут не навести. Апостол Павло в товаристві архангела Михаїла зступає в «світ болів» і бачить тяжкі кари грішників. Сльоза жалю і милосердя покотилася по його лиці. Вже хоче відходити, коли грішники одноголосно кличуть до нього: «О Михаїле, о Павле, вмилосердіться над нами! Просіть Спасителя за нами!» Архангел на се: «Плачте всі і я буду плакати, також і Павло, і хори ангельські будуть з нами плакати; хтозна, чи Бог не буде вам милостивий». І грішники кличуть: «Будь нам милостивий, сину Давидів!»

      Тоді сходить Христос з короною з неба і пригадує грішникам свою дармо пролиту за них кров. Але архангел, і Павло, і тисячі ангелів падають на коліна перед Сином Божим і благають милости, і зрушений Христос дав їм тридневу свободу від мук.

      Думка деяких учителів церкви про колишній кінець мук пекольних і поворот до Бога підпала вкінці анатемі. Звісно, вона не надавалася для деспотичної політики церкви. Тому- то Данте бачив на воротах, що вели до пекла, напис: «хто сюди ввійшов, покинь усю надію».

      Побіда над чортом і кінець його

      Зі всього, доси сказаного, видко, що чоловікові дуже тяжко приходилось боротися з чортом. На се треба було величезної енергії та сили волі. Кілько ж то тих сил марнувалося задля безкорисного діла! Тим легко пояснити такий брак поступу у всіх напрямах в середніх віках.

      Оборонялися від чорта молитвою, святими тайнами, постом, знаком святого хреста, свяченою водою і т. д. Навіть дзвони мали власть над чортами. Тут треба ще зачислити реліквії святих та ріжні інші амулети, яких було повно. Святі в небі – се також вороги чорта і завсігди уявлялись в боротьбі з ним.

      Чорт в боротьбі зі святими бував не раз і побитий дуже погано. Святий Антін плюнув йому раз в очи і він зараз забрався. Деякі святі ще дітьми відносили блискучі побіди над чортами, а що дивніше, на вид образу Льойолі (так упевняють єзуїти) чорти стрімголов давали драла в пекло. Багато було святих, що ловили