Філософія грошей. Георг Зиммель

бажання так само могло б спрямовуватися на ту вартість, як і на ці інші. Якщо ж це, вочевидь, не відбувається у вигаданому тут випадку, то, здається, можна висновувати, що гроші дійсно є лише чистим представництвом реальних вартостей, яких вони вже не потребують з тієї причини, що нам ці вартості приступні навіть без грошей. Однак ця проста думка припускає те, що555 вона доводитиме: грошовий субстрат не має жодної власної вартості, що чинна ще поряд із його грошовою функцією. Адже якби він мав таку, то його міг би бажати і той можновладець, хоча, звісно, не заради його значення як грошей, а заради його іншої, себто субстанційної вартості. Натомість якщо з самого початку бракує цієї вартості, то її брак не потрібно знову доводити. Крім цієї логічної недостатності такий випадок, певна річ, пояснює характерний вартісний різновид грошей. Ту вартість, якою володіють гроші як такі, вони здобули як засіб обміну; отже, там, де вони не дають нічого для обміну, вони і не мають жодної вартості. Адже їхнє значення як засобу для зберігання і транспортування явно не посідає того самому становища, а є певним дериватом їхньої мінової функції, без якої вони ніколи не могли б виконувати ті інші функції, тоді як вона сама незалежна від цих останніх. Наскільки мало гроші мають іще якусь вартість для того, кому з певної підстави безвартісними є товари, що можуть бути придбані за гроші, настільки ж мало гроші мають іще якусь вартість для того, хто не потребує жодних грошей для придбання товарів. Коротко кажучи, гроші постають вираженням і засобом відношення, залежності-одне-від-одного людей, їхньої відносності, яка задоволення бажань однієї людини завжди робить взаємно залежним від іншої; отже, вони не мають місця там, де немає жодної відносності – хіба що більше взагалі нічого не жадають від людей, хіба що над ними перебувають на абсолютній вершині, себто, ніби без жодного відношення до них, – і задоволення будь-якого бажання може бути досягнуто без обопільної послуги. З цього погляду світ грошей відносився до світу конкретних вартостей так, як мислення і протяжність у Спінози: один світ узагалі не може втручатися в інший, оскільки кожен уже для себе і на своїй мові виражає увесь світ; тобто, сума вартостей узагалі складається не із суми вартостей речей плюс суми вартості грошей, а існує певна величина вартості, яка реалізована, з одного боку, в тій формі, а, з іншого – у цій.

      Якби гроші були вповні зредуковані до цієї вартості і якби вони відкинули усіляку координацію з речами, що вартісні самі по собі і для себе, то тим самим у сфері економічного перетворилося б на дійсність те вельми дивовижне уявлення, що лежить в основі платонівського вчення про ідеї. Глибока незадоволеність від досвідчуваного світу, до якого, однак, ми прикуті, спонукала Платона допустити якесь надемпіричне, піднесене над простором і часом царство ідей, яке містить властиву, спокійну у самій собі, абсолютну сутність речей. На користь цього земна дійсність, з одного боку, вивільнилася від усього справжнього буття і усього значення; а, з іншого боку,