з’являтися у формі грошей. В ту мить, коли вони розвивають свою практичну, естетичну або іншу вартість, вони уникають обігу, вони вже не гроші. Всі інші вартості можна порівнювати одна з одною й вимінювати їх за мірою їх величини корисності, щоб засвоювати якраз останню; проте з цього ряду вповні виступають гроші. Адже щойно їх застосували у тому самому сенсі, що й одержаний еквівалент, вони більше не будуть грішми. Особливій придатності шляхетних металів як матеріалу для грошей, можливо, сприяло те, що з будь-якого формування для іншої мети вони надто легко можуть перетворюватися в грошову форму; а тому в кожну дану мить вони анітрохи не стоять перед альтернативою: бути або грішми, або прикрасою; інакше висловившись: функціонувати або як гроші, або як споживча вартість. Звісно, либонь саме через це гроші знову залучаються в інші категорії вартості. Адже якщо я купую один метр дров, то я оцінюю і
їхню субстанцію лише за тим, що вони можуть зробити для мене як паливо, а не за якимось іншим, скажімо, крім того ще можливим використанням. Однак у дійсності справи стоять зовсім інакше. Якщо стверджують, мовляв, вартість грошей полягає у вартості їхньої субстанції, то це означає, що вона полягає в тих аспектах або силах цієї субстанції, згідно з якими або із якими вона якраз не є грошима. Безглуздя, яке, здається, тут міститься, вказує на те, що гроші не необхідно потребують підтримки субстанцій, які «самі по собі», тобто в інших відношеннях суть вартісні, а достатньо того, якщо лише здатність функціонувати у вигляді грошей переноситься на яку-небудь зазвичай незначну субстанцію. Потрібно перевірити, чи дозволяє така відмова від усіх тих функцій вартості, на яких засновують необхідну вартість грошової субстанції, по праву висновувати про можливість грошей, які, мовляв, з самого початку є гроші і більше нічого.
Тут ідеться про вкрай вагоме явище об’єкта з багатьма функціональними можливостями, з яких здійснюватися може лише одна з них, вилучаючи інші, а також ідеться про питання, як саме ця здійснена можливість модифікується в своєму значенні й своїй вартості внаслідок від ступання на задній план решти. Заради шуканого розуміння, що спрямоване на співіснування різних можливостей, мабуть, можна підкреслити те, як ця послідовність багатоманітних функцій впливає, зрештою, на ту функцію, що переживає інших. Якщо покаяний грішник повинен мати більшу вартість для звичаєвого ладу світу, ніж праведник, котрий ніколи не оступався, то звичаєвий рівень першого все ж не виводить таке поцінування з того моменту, коли він дійсно наявний – адже за припущенням етичний зміст саме цього моменту не відрізняється від стану праведника від початку; він має випроваджувати його із попередніх, інакше спрямованих у звичаєвому плані моментів, а також із того факту, що ці моменти тепер уже не існують. Або ж якщо після потужних перешкод для нашої діяльності, після зовнішньої примусовості її спрямування, знову з’являється свобода й самовизначення, то з нашою дією тепер пов’язується специфічне почуття блага і цінності, яке струмениться
