Філософія грошей. Георг Зиммель

для решти її змістів. Отже, якщо робоча сила також є змістом будь-якої вартості, він дістає свою форму як вартість тільки через те, що вона входить у відношення жертви і здобутку або ціни і вартості (тут у вузькому сенсі слова). Згідно з цією теорією у випадках розбіжності ціни й вартості контрагент віддавав би якусь величину безпосередньо упредметненої робочої сили за мізерну величину тієї ж сили, з якою [величиною], однак, пов’язані інші – такі, що не репрезентують робочу силу, – обставини таким чином, що він все ж здійснює обмін, наприклад, задоволення невідкладної потреби, захоплення, ошукування, монополії тощо. В широкому й суб’єктивному сенсі тут також продовжує існувати еквівалентність вартості й відповідника вартості, тоді як єдина норма робочої сили, що уможливлює їхню розбіжність, навіть зі свого боку не уникає ґенези з обміну свого характеру вартості.

      Згідно з усім цим якісна визначеність об’єктів, яка суб’єктивно означає їх бажаність, не може забезпечувати домагання витворювати абсолютну величину вартості: завжди тільки відношення бажань одне до одного, що здійснюється в обміні, перетворює їхні предмети на господарські вартості. Це визначення безпосередніше проступає в інших, порівняно з конститутивно чинними моментах вартості, в мізерності або у відносній рідкісності. Обмін є нічим іншим, як міжіндивідуальною спробою вдосконалити незадовільні стани, що виникають із мізерності товарів, тобто якомога зменшити суб’єктивну величину нестачі шляхом розподілу даного запасу. Вже звідси насамперед випливає загальна кореляція між тим, що називають (звісно, у справедливо критикований спосіб) вартістю рідкісності [Seltenheitswert] і тим, що називають міновою вартістю. Проте тут цей зв’язок вагоміший у протилежному напрямі. Я вже наголошував, що мізерність товарів навряд чи мала б за наслідок їх оцінку, якби вона не підлягала модифікації з нашого боку. Такою вона є якраз у подвійний спосіб: або через віддачу робочої сили, яка об’єктивно збільшує запас товарів, або через віддачу об’єктів, якими вже володіють, і ця друга у вигляді зміни посідача усуває рідкісність відповідного найбільш бажаного об’єкта для суб’єкта. Таким чином, спочатку можна, либонь, сказати, що мізерність товарів порівняно зі спрямованими на них бажаннями об’єктивно зумовлює обмін, але обмін зі свого боку тільки й перетворює рідкісність на момент вартості. Помилкою в багатьох теоріях вартості є те, що вони, за передумови даності придатності й рідкісності, економічну вартість, тобто міновий процес встановлюють як щось самозрозуміле, як поняттєво необхідний наслідок тих засновків. Однак у цьому вони в жодному разі не праві. Якби, скажімо, поряд із тими припущеннями перебувало аскетичне зречення, або якби вони спонукали тільки до боротьби чи пограбування – що досить часто і має місце, – то не виникло б жодної економічної вартості і жодного економічного життя.

      Етнологія повідомляє нам про дивні довільності, коливання, невідповідності