Конотоп над Єзучем. Антон Гайдук

Дороги не могли знайти, бо її не було. На землях, на межі зі степом, люди дороги закидали зрубаними деревами, хмизом; робили «засіки».

      Хазарські коні, не привчені до лісу, товклися на одному місці, лякались боліт. Вершники вели коней, шукали людські поселення. «Городи», укріплені частоколом, стояли на полянах, поряд на нивах ще дозрівав «хліб» – пщениця, ячмінь, овес. Високий гострий тин та рів із водою не підпускали хазар. Хазари лізли на верх огорожі, вибивали ворота. Слов’яни чинили опір – лили гарячу смолу, били списами і шаблями. Та хазари долали опір, вривались у «городи», палили, убивали людей і грабували.

      «Хліба» на родючих росських землях стояли стіною, важкий колос із зерном звисав з високого стебла. «Хліб» дозрівав. Хан Егей став на ніч біля розореного і спаленого «города». Коней пустили на ниву, де дозрівав овес. Цілий вечір хазари палили багаття, варили варево, раділи багатій здобичі.

      Росичі непомітно оточили сплячий стан. Коней забрали і погнали у ліс до озер. Коні боялись нічних лісів, їх рубали і убивали списами, решта розбігалась. Хазарин без коня не був воїн. Військо Егея було посічене і порубане. Хана Егея спіймали і люто скарали: дві берези нахилили, прив’язали тіло за руки і ноги до стовбурів і відпустили. Слобожанський військовий загін воєводи Всеслава мав вершників і піших воїнів. Постійний стан знаходився за болотами у лісі, сюди без проводиря не дістатись.

      Своє військо воєвода розбив на сотні, назначив старших. У різних місцях роської землі у засідках сотні севруків чатували на хазар, нападали першими.

      Степовики на конях не уміли вести бій у лісах. Россичі перемагали. Сотня була у засідці на землі ільвичів. Раптом по землі прокотився низький гул. Це у кріпості гуділо «било», звало на допомогу. Сотня россичів пішла на звуки. На галявині у житах паслись хазарські коні. «Город» стояв під лісом, хазарські вершники оточили його з усіх боків.

      Під частоколом на знаменитому аравійському скакуні-балані сидів уславлений хан Шамоел. Вітер розвівав червоно-жовте полотнище із шестикутною зіркою-відзнакою непереможного хакана. Цей хан брав кріпості по-своєму. Хазари на конях і піші оточували кріпость, рів закидали хмизом, гіллям, щитами, робили міст і лізли всі одночасно на частокіл. У середині кріпості всіх вирізали, далі грабували.

      Але цього разу з лісу на хазар наскочили россичі на конях з мечами. У хазар лише частина війська була на конях. Піші хазари гатили рів, інші вже перелізли через тин у кріпость.

      Хазари не чекали нападу, коні скупчились у табун. Ліс тіснив, в лісі кіннота не має сили. З іншого боку від засіки, поспішала інша сотня росичів. Воїни з вигуками: «Рось! Рось!» вискочили на нежатину ниву. Хазари ловили коней у житі. Тут і полягли коні і хазари. Хан Шамоел бачив загибель своїх полків. Тут перемагала прозорлива хитрість слобожанина-воєводи, яка у лісах під «городами» явила свою доблесть і безпощадність. Стріла лучника влучила у груди непереможного степового «хакана».

      Аравійський