Конотоп над Єзучем. Антон Гайдук

до броду через річку. Третина із них завернула до вибалка по коней. Коней нуздали, в роти запихали залізні удила, за уші закидали реміння. Кожен брав по три коня. Табунщики провели воїнів до переправи, у човен зложили зброю. Першого коня ласкою понукали зайти у воду. Решта пішла сама. Коні були привчені до переправ, вони вільно клали голови на воду і пливли.

      Вершники сповзали у воду із спини коня, держались за гриви із тієї сторони, де відносить течією, щоб не затягло під коня. Вночі чорна вода Росі спінилась.

      Коли переправились, зупинились і чекали в степу знаку. Попереду, забираючи вправо, почулось: «К-оо!» Це крик сови весною, а восени буде інший окрик, то і у россичів буде інший. Піші воїни переправились першими і йдуть широким кроком до сторожової вишки у Туровому урочищі. Піших догнали вершники, з двома кіньми на поводу у кожного. Весь загін Всеслава на конях помчав у степ за головним, відпустивши повіддя. Зброя, мов би зрослась з воїном в одне ціле. На правому передпліччі висів сагайдак із стрілами, а з ліва кріпилась шабля або секира. Біля сідла прилаштований лук у кожаному капшуку, з одного боку, а з іншого – дротик і спис із металевим накінечником.

      Попереду з темноти з’явилась постать на коні. Це був посильний із постійного дозору в урочищі. Він доповів воєводі про появу степовиків. Це був чималий загін хазар. Вони зупинились біля невеликого струмка, розклали багаття, на триногах повісили казани, варили м’ясо. Коней було більше, ніж воїнів-хазар. Степовики брали із собою у дорогу підмінних коней і гнали молодняк для м’яса. Людей приблизно нарахували до ста чоловік. Коні із пастухами були на нічному випасі, а хазари спали, вмостившись біля декількох згарищ.

      Зграя вовків від самого Дніпра ішла по слідах хазарського загону. Кожний степовик брав у дорогу трьох коней, на яких їхав по-перемінно. Невеликий гурт молодняка гнали пастухи позаду. На нічних зупинках забивали на м’ясо молодих телят.

      Зграю вела стара вовчиця, яку ще малим цуценям підібрали люди і вона виросла у теплому хліві разом віз скотиною. Молочний аромат телят розпалював її голод. Уже декілька ночей зграя живилась лише залишками після ночлігу хазарів. Цю ніч вони обступили коней із усіх боків. Коні скупчувались, утворювали коло, посередині був молодняк. Задніми ногами кінь бив не озираючись, відчуваючи нападника шкірою, також міг нанести смертельний удар переднім копитом. Гарцюючи, гурт коней відступав униз по вибалку. Хазарські пастухи, сидячи на конях, спали, під ними коні рухались самі за гуртом. Стара вовчиця перша завила, задравши морду уверх, за нею вся зграя повторила. Потім вона накинулась на відстаючого коня, за нею знахабніли самці.

      Воєвода Всеслав підняв руку з нагаєм, загін зупинився. Десь збоку, у напрямку вибалка і струмка, чулось виття. Там були коні. Всеслав вказав держаком в тому напрямку. Тихо відділилось від гурту п’ятеро, стримуючи коней, рухались на високі звуки виття. Та ось один із них завив по-вовчому, інші повторили. Звук не відрізнявся від