Круговерть. О. Генри

і помчав до неї.

      – Ти бевзь, справжня нетяма! – волала та, плакала, сміялася й обіймала юнака за шию. – Навіщо ти це зробив?

      – Оковита, – коротко пояснив Томас. – Ти ж знаєш. Але я вже покинув. Ні краплі, – він підвів її до бордюру. – Як ти мене знайшла?

      – Я зумисне прийшла, щоб знайти тебе, – зронила Енні, хапаючись парубка за рукав. – Але ти неабиякий дурень! Професор Черубуско нам сказав, що тебе можна знайти тут.

      – Професор Ч… Не знаю такого. У якому салуні він працює?

      – Він ясновидець, Томасе, найбільший у світі. І він сказав, що знайшов тебе з халдейським телескопом.

      – Він брехун, – обурився Томас. – Я його не брав. Ніхто ніколи не бачив мене з чиїмось телескопом.

      – А ще він сказав, що ти прибув на колісниці з п’ятьма колесами або щось таке.

      – Енні, – терпляче промовив Томас, – тепер ти приписуєш мені колеса. Та якби я мав колісницю, то давно вклався б у ній спати. І без жодних співів і проповідей перед ночівлею.

      – Слухай, ти великий телепню. Пані каже, що візьме тебе назад. Я її вблагала. Але ти маєш добре поводитися. І ти можеш зайти всередину на ніч, бо твоя стара кімната над стайнею ще порожня.

      – Чудово! – щиро вигукнув Томас. – Ти янгол, Енні. Але коли сталися ці дива?

      – Цієї ночі в професора Черубуско. Він відправив свій автомобіль за пані, і вона взяла мене зі собою. Я бувала там із нею і раніше.

      – А чим займається професор?

      – Він ясновидець і відьмак. Пані консультується з ним. Він знає все. Але він ще не зробив нічого доброго пані, хоча вона й заплатила йому вже сотні доларів. Але він сказав, що зорі йому повідомили: ми можемо знайти тебе тут.

      – Що бабусі треба від цього пройдисвіта?

      – Це родинна таємниця, – застерегла Енні. – І ти ставиш забагато запитань. Гайда додому, великий дурнику.

      Вони пройшли лише кілька кроків угору вулицею, як Томас зупинився.

      – Маєш трохи грошей, Енні? – поцікавився він.

      Енні гостро зиркнула на нього.

      – О, я знаю цей погляд, – сказав Томас. – Та ти помиляєшся. Більше ні краплі. Але є хлопець, котрий стояв поруч зі мною в черзі на ліжко, він у дуже кепському стані. Він правильний, має дружину чи дітей, або щось таке, і він хворий. Але не від пиятики. Якщо зможеш знайти для нього півдолара, щоб він міг отримати гідне ліжко, а я б цього хотів.

      Пальці Енні заворушилися в торбинці.

      – Природно, я маю гроші, – зауважила вона. – Цілу купа. Аж дванадцять доларів.

      І тоді вона додала, сповнена невикорінної жіночої підозри на чужу доброзичливість:

      – Приведи його сюди й дай мені спершу на нього поглянути.

      Томас подався виконувати свою місію. Хворобливий безхатько пішов без вмовлянь. Коли вони підійшли ближче, Енні відвела погляд від гаманця і заволала:

      – Пане Волтер… О, пане Волтер!

      – Це ти, Енні? – спитав молодик покірно.

      – О, пане Волтер! Пані всюди вас шукає!

      – Матінка хоче мене бачити? –