Тлумачення снів. Зигмунд Фрейд

випливає з аналогії за зовнішніми проявами: він вбачає цей зв’язок в етіології (точніше, у джерелах збудження) обох явищ. Їхній спільний базовий елемент, за його словами, становить ценестезія, загальне, соматично обумовлене відчуття, яке виникає з сумарного внеску всіх органів (пор.: Peisse, 1857, стор. 21, цит. за Maury, 1878, стор. 52).

      Безперечна – аж до найбільш характерних деталей – подібність між снами і психічними розладами є однією з підвалин медичної теорії снів, що розглядає їх як марне і дратівливе явище, яке відображає зниження психічної активності. Ми, однак, не можемо сподіватися на отримання остаточного пояснення снів у контексті психічних розладів, оскільки загальновідомим є незадовільний рівень нашого розуміння природи виникнення цих останніх. Радше, навпаки, може статися, що зміна у нашому підході до проблеми снів допоможе поступу у з’ясуванні внутрішніх механізмів психічних розладів, і тому, прагнучи розв’язати таємницю снів, ми можемо ствердити, що працюємо також над поясненням природи психозів.

* * *

      Я маю пояснити, чому не доповнив огляд літератури з проблеми снів на період від першого до другого видання цієї книжки. Моє виправдання може видатися читачеві не цілком задовільним, але я керувався саме ним. Мотиви, які схиляли мене окреслити всі підходи, будь-коли застосовані авторами до проблеми снів, були вичерпані написанням цього вступного розділу. Продовження роботи над ним вимагало б від мене величезних зусиль заради мізерного результату, оскільки останні дев’ять років не принесли нічого вартісного ні з точки зору фактології, ні нових концепцій, що могли б ліпше висвітлити проблему. Моя робота обминалася і не згадувалася у більшості публікацій з часу першого видання; найменшої уваги вона, звісно, зажила у так званих «дослідників сну», які показали яскравий приклад небажання науковців дізнаватися щось нове. «les savants ne sont pas curieux» [75], – іронізував Анатоль Франс. Якби у науці існував закон помсти, я мав би повне право знехтувати літературою, виданою з дня публікації моєї книжки. Лічені резюме на неї у наукових часописах продемонстрували такий брак розуміння і таку кількість непорозумінь, що критикам я можу тільки порадити перечитати мою книжку уважніше. А можливо, їм треба її взагалі бодай раз прочитати?

      Чимало лікарів, які вирішили застосувати психоаналітичний метод у лікуванні своїх пацієнтів, опублікували випадки снів та їхні інтерпретації, здійснені за моїми інструкціями. Оскільки їхні результати більш ніж достатньо підтверджують мою концепцію, я включив їх у свій виклад. Я додав у кінці книжки другу бібліографію, що підсумовує основні публікації з часу першого видання. Оскільки переклад німецькою великої монографії Санкте де Санктіса (1899) з проблеми снів вийшов друком майже одночасно з моїм «Тлумаченням снів», я мав не більшу змогу посилатись у своїй книжці на роботу італійського автора, ніж він у своїй на мою. На жаль, однак, я не зміг уникнути враження, що його праця настільки бідна на ідеї, що навіть не дає читачеві натяку на порушені мною

75

«Вчені не допитливі» (фр.).