Дванадцять обручів. Юрій Андрухович

проте головним двигуном будови і цього разу виявляється горілка, щоправда, підсилена горловими прорабськими матюками, що їх, як і все інше у цій місцині, тими ж вітрами відносить у Трансільванію.

      До нового зимового спортивного сезону інтернат з недобудованим трохи нижче трампліном було урочисто відкрито. Кілька десятків найобдарованіших дітей зайняли свої місця у класах та спальних кімнатах, користаючи водночас із вигод автономного опалення, душових та каналізації, не без натуги реанімованих над підвалинами метеостанційного минулого.

      Однак при цьому районне керівництво припустилося помилки, що мала згодом цілком фатальні для всього проекту наслідки. Зрештою, чому помилки? Насправді в них просто не було іншого виходу – ніхто з місцевих не піддавався ні на вмовляння, ані на погрози, при цьому деякі навіть відверто кивали на недобре місце. Тож директором інтернату врешті погодився стати такий собі Малафєй – обсипаний ластовинням і прищами, відверто миршавий тип років тридцяти, випускник фізкультурного технікуму родом звідкись із братнього Нечорнозем’я, стрибун-невдаха, що свого часу посів чи не сімдесят дев’яте місце на обласній спартакіаді, а відтоді перебивався пісними заробітками вчителя фізичного виховання по восьмирічках, животіючи самотньо, нехлюйно і загалом непомітно, хоча вряди-годи з получки дико напиваючись. «А нам татарам адін хрєн», – сказав Малафєй, приймаючи під свою оруду далекий інтернат у горах. «Добре, що хоч коло нас москалем не смердітиме», – подумав на це завідувач відділу, гидливо тиснучи Малафєєву спітнілу руку.

      А проте опинившись на безпечній відстані і – головне – висоті від настопизділого фізруцького існування, відчувши, крім того, повноту і фактичну необмеженість своєї влади бодай над підлітками, новопризначений директор інтернату приголомшливо швидко перестрибнув у своє чергове втілення. За місяць-другий безвилазно ситого й теплого правління підхмарною карликовою державкою з нього раз і назавжди вивітрилася колишня недорікувата сором’язливість, його долоні перестали пітніти, а вуха наливатися червінню; що стосується відверто курячого носа, то він, звісно, орлиним не зробився, але все-таки набув якогось багатозначного лоску. Усі ці метаморфози можна було б тільки вітати, якби вони не супроводжувалися найбурхливішим вивільненням усього, що впродовж років невдоволено залягало в цього чоловічка на самому споді майже без надії коли-небудь повихлюпуватися. І так настала Малафєєва година.

      Передусім він урешті дорвався до жіночих статевих органів. За лічені тижні перемотлошивши кількох нещасних і безборонних учительок (українська мова, географія та історія середніх віків), ніби навмисне засланих йому на поталу, він перекинувся було на майже шістдесятилітню пропахлу комбіжирами глухоніму кухарку, але врешті порушив і останню межу законності, змушуючи до заборонених фізичних занять деяких учениць. Поводячись аґресивно й нахраписто, він усвідомив, що найкращими методами