Василь Стус. Олег Дорошенко

в цьому сні втішну ознаку. Батько справді одужав – і майже одразу заходився будувати власну хату. На заводі почали давати по шість соток, він підписався одним з перших. Узяв позику на десять тисяч старими грішми – доведеться довгий час відмовляти собі в усьому, щоб її погасити. Стіни зводили з саману, який місили всією родиною. В камені для фундаменту не було нестачі – все ще лежало в руїнах після війни. Балками служили старі залізні рейки, які понаносили батьки.

      Хатка вийшла невеличкою, але родина з радістю переселилася до неї з бараку. Найбільшу кімнату навіть почали здавати приїжджим завербованим дівчатам – аж п’ять їх скупчилося в тій тісноті. З різних країв, з різною долею. Одна вчителька молодших класів за фахом, з Росії, інші з середньою освітою. Дуже любили спілкуватися з Василем, слухати, як він читає.

      На своєму подвір’ї вперше після Рахнівки з’являється й власна худоба – кури, кози. Семен Дем’янович придбає навіть корову, за якою дружина почала ходити, як на роботу – за три кілометри туди й назад: виганяти вранці, йти вдень доїти та забирати ввечері. «І тільки то робиш, що нічого не робиш, та тільки ходиш», – згадувала Їлина Яківна. Отже, й Василеві не довелося відпочити від візка після закінчення будівництва. Возив траву для корови й кози, возив з городу картоплю. Класу до восьмого возили з Марусею вугілля з терикона. «Усе дитинство моє було з тачкою».

      І на цьому тлі плекається й міцнішає Василева любов до книжки, до художнього слова. Першою книжкою, що тримав у руках, була братова історія стародавнього світу – з кольоровими ілюстраціями та картами, що уріжуться в пам’ять. Перша прочитана – «Кленові листки» Василя Стефаника, яку взяв у бібліотеці. Батьки, попри любов до літератури, книжок дітям не купували – не до розкошів. Тож гроші, що вони давали Василеві на шкільну їдальню, ніколи не використовувались за призначенням – відкладалися ним на книжки. Василь взагалі погано їв, навіть удома (до того ж, незважаючи на свіжу пам’ять про голодні роки, перебирав харчами), через що ще в інституті почнуться проблеми зі шлунком. Від фізичних перевантажень, поганого апетиту та довгого читання часто боліла голова. Батько купив пляшку риб’ячого жиру. Василь навідріз відмовився його пити й погодився лише тоді, як йому пообіцяли по десять копійок (дореформених) за кожну ложку. По ложці вранці й увечері, а в кінці тижня смикає батька: час розрахунків, на таку й таку суму набрався цієї гидоти…

      І дійсно, щось накопичували з сестрою, створювали власну бібліотечку. Василь навіть штамп-екслібрис вирізав зі шкільної гумки. Серед інших книжок купили словник іншомовних слів. З’явилася нова гра: пояснити значення названого слова. Втім, як і в грі за географічною картою – знайти ту чи іншу назву, – Маруся тут ніколи не виходила переможницею. З усіх дітей Стусів вона була найменш здібною і, що важливіше, найменш старанною. Батьки не силували вчитися: смерть старших дітей і слабке здоров’я Василя стримували від того, щоб перевантажувати дівчинку. З класу до