Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Мешканці його звикли до того, що поміж Олмейро-вою оселею та об’якореним біля протилежного берега бригом частенько сновигали човни, а обговорення гарячкової праці Олмейрових човнярів перестало одривати від домашніх обов’язків жінок селища. Навіть одурений у своїх сподіванках Джім Енг облишив турбувати затуманений свій мозок торговельними таємницями і знову взявся до люльки з опієм, яка давала йому можливість зазнавати райських утіх, не звертаючи більш уваги на Балабатчі, коли той проходив повз його оселю.

      Отож цього гарячого дня, коли порожня річка вилискувалась під прямовисним сонячним промінням, державний муж самбірський без перепон з боку цікавих приятелів міг одв’язати маленького човна з-під кущів, куди він звичайно ховав його на час од-відин Олмейрової оселі. Зігнувшись у човні, Балабатчі повільно гріб, ховаючись, оскільки можливо, під велетенськими крисами свого бриля від нестерпної спеки, сонячного проміння, що відбивалось од води. Він не поспішав. Його господар Лакамба відпочивав, звичайно, в цю пору дня. Він мав досить багато часу, щоб переплисти річку й привітати його по пробудженні важливими новинами. Як він до них поставиться? Чи застукотить сердито ціпком з чорного дерева об підлогу, лякаючи його вибухом безглуздої лайки, а чи приклякне навпочіпки з добродушною посмішкою на обличчі і, розтираючи черево, знайомим йому рухом почне відхаркуватись рясно у мідяну плювальницю, задоволено щось бурмочучи? Отакі думки опосіли Балабатчі, поки він повагом гріб, простуючи річкою до раджевої садиби, огорожа якої виглядала з-поміж густого листя насупроти Олмейрового бунгало на протилежному березі.

      А в нього справді були новини. Нарешті щось певніше від щоденних оповідань про ознаки близькості поміж Дейном Марулою та Олмейровою дочкою, приховані погляди, які йому щастило спостерегти, та уривчасті палкі слова, які траплялося перехопити. Лакамба слухав ці його оповідання спокійно, з виразною неймовірністю. Та тепер він переконає Лакамбу, бо має певні докази, які здобув цього самого ранку, вудячи вдосвіта рибу в струмку біля оселі Буланджі. Сидячи в своєму човнику, він угледів довгий каюк Ніни, що плив повз нього, а на кормі сиділа сама дівчина, схилившись над Дейном, що лежав на дні, поклавши їй голову на коліна. Поплив за ними назирці, але за коротку мить обоє взялися за весла й зникли у нього з очей. За кілька хвилин побачив невільницю Буланджі, що їхала каюком до міста, везучи пиріжки на продаж. Вона теж бачила у сірому світанку закохану пару. І Балабатчі посміхнувся, згадавши стурбоване обличчя дівчини, сумний вираз її очей, та як тремтів їй голос, коли вона відповідала на його запитання. Маленька Таміна, певно, сама закохана в Дейна Ма-рулу. Так ще краще. І Балабатчі голосно засміявся на цю думку, але враз споважнів і за якоїсь дивної асоціації почав міркувати, за яку ціну може продати дівчину Буланджі. Журливо похитав головою, згадавши, що зажерливий Буланджі відмовився продати цю саму Таміну за сто доларів лише кілька тижнів тому. Тоді зненацька спостеріг, що, поки він міркував,