Таємничий острів. Жюль Верн

куховарити. Сьогодні він вирішив приготувати на вечерю щось поживніше, адже всім треба було відновити сили. Зв’язку куруку відклали на завтра, а сьогодні моряк обскуб двох тетеруків. Незабаром нашпилена на рожен дичина смажилася над вогнищем.

      До сьомої години вечора Наб іще не повернувся. Його тривала відсутність хвилювала Пенкрофа. Він боявся, чи не сталося з хлопцем щось лихе в цій малознайомій місцевості або, з огляду на його пригнічений стан, чи не наклав бідолаха на себе руки з відчаю. Зате Герберт відсутність Наба сприймав зовсім інакше. На його думку, Наб не повертався через якусь причину, що змусила його продовжити пошуки. А кожна нова обставина була тільки на користь Сайруса Сміта! Отже, якщо Наба досі немає, це означає, що у нього з’явилася надія. Можливо, він знайшов сліди людини? І може, іде тепер цими слідами? Або – чого тільки не буває! – може, він уже знайшов свого хазяїна?

      Герберт, якого хвилювали невиразні передчуття, кілька разів хотів був вийти назустріч Набу, але Пенкроф з Ґедеоном Спілетом переконали юнака залишитися. Моряк сказав, що першим піде розшукувати Наба вранці, якщо той не повернеться вночі.

      Тим часом на узбережжя несподівано налетів потужний шквал. Вітер дув з такою силою, що дим від вогню не міг вийти крізь вузький отвір у скелі й клубочився в коридорах Комина, виїдаючи очі його мешканцям. Тож щойно птахи на рожнах апетитно підрум’янилися, Пенкроф зменшив вогонь, залишивши тільки жар під попелом.

      О восьмій вечора Наба все ще не було. Тепер усі припускали, що жахлива негода змусила його сховатися деінде, щоб перечекати або принаймні дочекатися дня.

      Дичина виявилася на диво смачною. Пенкроф і Герберт, які добряче зголодніли за час походу лісовими нетрями, пожадливо накинулися на неї. Потрапезувавши, усі повлягалися спати, хто де примостився. Герберт заснув миттєво.

      За стінами Комина ще сильніше лютувала буря. Вітер був уже такий дужий, як той ураган, що недавно закинув повітряну кулю з Річмонда аж на цю невідому землю в Тихому океані. Комин, обернений передньою частиною на схід, потрапив під найсильніші удари шквалу. На щастя, нагромадження скель, які його й утворили, було таким міцним, що мандрівникам усередині не загрожувала жодна небезпека.

      Не спалося у Комині тільки Ґедеонові Спілету. Він картав себе за те, що не пішов разом з Набом. Що могло статися з бідолашним хлопцем? Чому він не повернувся? – запитував себе кореспондент.

      Близько другої години ночі Пенкроф відчув крізь сон, що хтось штовхає його у бік.

      – Що сталося? – скрикнув він, прокидаючись і миттю струшуючи з себе сон, як це уміють справжні моряки, привчені до різних життєвих обставин.

      – Слухайте, Пенкрофе, слухайте! – прошепотів кореспондент, що схилився над ним.

      Моряк прислухався, але почув тільки завивання бурі.

      – Це вітер, – сказав він.

      – Ні, – заперечив Ґедеон Спілет. – Я чую гавкіт собаки.

      Пенкроф схопився на ноги. Справді, як вітер стих на якусь мить, він теж почув далекий гавкіт.

      – Це Топ! Топ!.. – скрикнув, прокинувшись,