Таємничий острів. Жюль Верн

Набів поклик один раз ніби відповіла луна. Герберт звернув на це увагу Пенкрофа.

      – Отже, десь поблизу є якась земля, – сказав він. Моряк ствердно кивнув.

      Приблизно о пів на сьому ранку туман, що кілька годин тому обліг усе довкола, нарешті почав розвіюватися. Він згущався вгорі, зате рідшав унизу. І поступово острівець постав перед утікачами увесь, ніби виринув із хмар. Потім показалося й море, безкрає на сході й оточене скелястим берегом на заході. Цей берег відокремлювала від острівця вузька протока з доволі стрімкою течією.

      Зненацька Наб, жодним словом не обізвавшись до своїх супутників, мерщій кинувся в бурхливу воду й поплив на той бік. Кореспондент зібрався й собі податися за ним слідом.

      – Стривайте! – зупинив його Пенкроф. – Ви хочете перепливти протоку?

      – Так, – відповів Ґедеон Спілет.

      – Послухайте мене, не поспішайте! Наб і сам зможе допомогти своєму хазяїнові. Якщо ми зараз спробуємо перепливти протоку, течія віднесе нас в океан. Вона надзвичайно сильна. Але я певен, що її сила значно зменшиться, коли настане відплив. Перечекаймо трохи. Можливо, тоді ми зможемо навіть перейти на той бік убрід.

      А мужній Наб тим часом змагався зі стрімкою течією, перетинаючи протоку навскоси. Його лискучі чорні плечі здималися над водою з кожним помахом рук. Набу знадобилося понад півгодини, аби подолати півмилі, що відділяли острівець від суходолу, і за цей час течія віднесла його на кілька миль убік від місця, з якого він стрибнув у воду. Діставшись, нарешті, до суші біля підніжжя прямовисної гранітної стіни, він струснув із себе воду і побіг берегом до скель, що виступали в море.

      Його супутники, затамувавши подих, спостерігали за відчайдушною спробою вірного слуги, і тільки коли той зник з поля зору, пильніше оглянули клаптик землі, що з примхи долі став їхнім прихистком.

      Вони сяк-так поснідали черепашками, які знайшли в піску. Це був убогий сніданок, але, як кажуть, у степу і хрущ – м’ясо…

      – Отже, Пенкрофе, що ти можеш сказати? – спитав моряка Герберт.

      – Що ж, – відповів той, – тут, як завжди, є і добре, й погане водночас. Але поживемо – побачимо. Ось уже й відплив починається. За три години спробуємо перебратися на той берег. Може, там якось-таки розшукаємо містера Сміта.

      Близько десятої години Ґедеон Спілет і двоє його супутників роздяглися, зв’язали одяг у вузли, припасували їх собі на голови і побрели через протоку, глибина якої тепер сягала не більше п’яти футів. Для Герберта все ж було заглибоко, тож юнак поплив. Усі троє без зусиль дісталися до протилежного берега. Там швиденько обсохли на сонці й повдягалися.

      Розділ ІV

      Літодоми. – Гирло річки. – Комин. – Пошуки тривають. – Запас палива. – Очікування відпливу. – Заготівля дров. – Повернення на берег.

      Ґедеон Спілет домовився зустрітися з моряком увечері на цьому самому місці, після чого, не гаючи ані хвилини, зійшов на кручу і зник у тому напрямі, що