Таємничий острів. Жюль Верн

сказав Пенкроф, – немає жодного сумніву, що вас викинуло на цей берег і що у вас стало сили на те, щоб дійти до цієї печери. Адже Наб знайшов вас завдяки вашим слідам!

      – Мабуть, так… – задумливо мовив інженер. – А ви не бачили слідів інших людей у цій місцевості?

      – Жодного, – відповів кореспондент.

      – Пенкрофе, – попросив Сайрус Сміт, – будь ласка, візьміть мої черевики і прикладіть їх до тих слідів, подивіться, чи це точно мої відбитки.

      Моряк виконав прохання інженера. Разом з Набом, який показував дорогу, він і Герберт пішли до місця, де ще зберігся слід. Біля входу в печеру, у місці, захищеному від дощу й вітру, виднівся відбиток ноги на піску. Інші сліди вже, напевно, стерло вітром і дощем.

      Тим часом Сайрус Сміт говорив кореспондентові:

      – Тут сталося щось незрозуміле.

      – Дійсно, незрозуміле, таке, що годі й пояснити, – ствердно кивнув Ґедеон Спілет.

      – Облишмо зараз цю загадку, дорогий Спілет. У нас іще буде нагода обміркувати це пізніше!

      За хвилину в грот повернулися моряк, Герберт і Наб. Не лишилося жодного сумніву – відбиток підошви інженерового черевика якраз приходився до сліду на піску.

      – Усе зрозуміло, – мовив інженер, – у мене були галюцинації, які я намагався приписати Набові. Очевидно, я брів як сновида, не усвідомлюючи, куди і навіщо йду, і Топ, який витягнув мене з води, керуючись інстинктом, привів мене сюди. Топе! Йди-но сюди, собачко! Ходи до мене, Топе!

      Красень-пес підбіг до господаря, гучним гавкотом виражаючи свою відданість. Усі погодилися, що іншого пояснення незбагненним подіям годі й вигадати.

      Близько полудня, уклавши інженера на ноші, усі вчотирьох вони винесли його з грота. Потрібно було пройти вісім миль. Але оскільки процесія рухалася повільно й часто спинялася, щоб носильники могли відпочити, шлях до Комина тривав не менше шести годин.

      Біля входу до Комина земля була зрушена безжальним натиском хвиль.

      Серце Пенкрофа стиснуло погане передчуття. Він кинувся в коридор, але майже одразу ж повернувся і, ставши на порозі, сумно подивився на своїх супутників.

      Вогонь, так важко добутий з єдиного вцілілого сірника, згас. Замість попелу у вогнищі тепер була лише твань. Палена ганчірка, що мала правити за трут, зникла також. Нещадне море дісталося аж усередину Комина, углиб коридорів, і все там поперекидало й знищило.

      Розділ ІХ

      Сайрус знову з нами! – Пенкрофові спроби. – Острів чи континент? – Інженерові проекти. – У Тихому океані. – У лісових нетрях. – Полювання на капібару. – Нарешті дим.

      Пенкроф сказав, що без вогню їм буде дуже скрутно. Герберт, здавалося, до певної міри поділяв морякову тривогу. Наб, радий-радісінький через порятунок свого хазяїна, не хотів і думати про Пенкрофові побоювання. А Спілет, той одразу сказав:

      – Запевняю вас, Пенкрофе, це дрібниця, навіть не варта хвилювань! Хіба з нами немає Сайруса Сміта? – запитав кореспондент. – Хіба наш