Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий

формальних зобов’язань із цього приводу». Сталін додав, що він «згадав про це лише для того, щоб підкреслити дух радянських лідерів, які не тільки виконали формальні зобов’язання, а й пішли далі й діяли задля морального обов’язку перед своїми союзниками». Черчилль і Рузвельт змушені були подякувати своєму радянському благодійникові й викласти пояснення, чому не було жодного запиту на допомогу{121}.

      Та з часом радянського наступу було не все так просто. Радянський наступ, який Генеральний штаб почав готувати в листопаді 1944 р., спочатку був запланований на 20 січня 1945 р. Він фактично розпочався 12 січня в надзвичайно погану погоду. За словами маршала Івана Конєва, командувача Першого Українського фронту, який готував напад зі свого плацдарму в Сандомирі на правому березі Вісли, 9 січня він отримав наказ від генерала Антонова почати наступ на вісім днів раніше, ніж планувалося. Причиною, яку йому повідомили, був «запит союзників» на підставі «серйозної ситуації, яка склалася в Арденнах». Ті ж причини подали й іншим командувачам радянських груп армій, що розгорталися проти Вермахту. Судячи зі спогадів одного з них, командира Другого Білоруського фронту, маршала Костянтина Рокоссовського, новина їх не потішила, але їм удалося прискорити підготовку й почати наступ, не дочекавшись резервів, які ще перебували в дорозі. Це спричинило більшу залежність від важкої артилерії, ніж спочатку планувалося, але ризик виправдався. Погана погода на деяких ділянках 700-кілометрового фронту насправді спрацювала на користь нападників, оскільки снігопад зробив їх майже невидимим для німців{122}.

      Проблема з наказом Антонова полягала в тому, що не було жодного запиту союзників про прискорення офензиви. «Бої на Заході дуже важкі і в будь-який час від Верховного головнокомандування можуть вимагати доленосних рішень, – написав Черчилль Сталіну 6 січня. – Ви знаєте із власного досвіду, наскільки непевною є позиція, коли дуже широкий фронт необхідно обороняти після тимчасової втрати ініціативи. Це велике бажання і потреба генерала Ейзенгауера – дізнатись у загальних рисах, що ви плануєте робити, оскільки це, очевидно, впливає на всі його й наші основні рішення… Буду вдячний, якщо ви зможете сказати, чи можемо ми протягом січня розраховувати на великий російський наступ на Віслянському фронті або деінде, а також за будь-які інші уточнення, які ви вважатимете доречними… Я розглядаю цю справу як невідкладну».

      Це було не прохання про допомогу, а запит щодо планів, і Сталін визнав це в Ялті. Станом на 6 січня сили союзників зупинили німецький наступ в Арденнах, а фельдмаршал Монтґомері вже три дні як розпочав контрнаступ. До того часу, як лист Черчилля дійшов увечері 7 січня до Сталіна, Гітлер уже наказав вивести війська з Арденн. Сталін повідомив Черчилля, що Червона армія почне великий наступ не пізніше другої половини січня. «Ми готуємо наступ, але погода наразі несприятлива, – написав він Черчиллю у телеграмі, яка

121

FRUS: Yalta, 579; Крымская конференция, 61–62.

122

Ivan Konev, “From the Vistula to the Oder,” in Seweryn Bialer, ed., Stalin and His Generals (New York, 1969), 480–83; Константин Рокоссовский, Солдатский долг (Москва, 1988), 295–96; Василий Чуйков, Конец Третьего рейха (Москва, 1973), 102.