Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий

якого пробігла рідкісна ледь помітна усмішка, висловив задоволення з того, що знову побачив Президента». Дискусія двох лідерів, які разом сиділи на кушетці, тривала майже годину, а не заплановані тридцять хвилин. Саме тоді Роберт Гопкінс, син головного радника Рузвельта, зробив знамениту світлину двох чоловіків, котрі вели діалог за інкрустованим столом.

      Сталін хотів донести до президента, по суті, ту саму думку, що й до прем’єр-міністра: Червона армія воювала з німцями на Одрі; вона захопила Сілезію, тож якщо союзники візьмуть Рурську та Саарську області, відрізавши нацистам постачання вугілля, то економічний крах Німеччини, по суті, міг би спричинити її військову капітуляцію. Сталін відверто прагнув наступу союзників на Західному фронті. Він не згадав про можливу офензиву союзників із півдня, щоб долучитися до Червоної армії поблизу Відня (на відміну від розмови з Черчиллем), знаючи, що американці виступали проти цієї ідеї{103}.

      Безпосередньою метою Рузвельта на зустрічі було забезпечити згоду Сталіна встановити прямий зв’язок між штабом генерала Двайта Ейзенгауера та радянським військовим командуванням. Коли збройні сили союзників чимраз зближувались, а деякі об’єкти бомбардування англо-американської авіації вже перебували в зоні операцій Червоної армії, американські військові командири попросили Рузвельта прямо поставити це питання у розмові зі Сталіним. Це виявилося нескладно. Сталін визнав важливість зв’язку між військовими. Він також не проявив невдоволення відповіддю президента на його питання про воєнні плани на Західному фронті: невеликий наступ було заплановано на 8 лютого, а потім іще один за чотири дні після того, втім справжній удар мав відбутись у березні, коли союзні війська перетнуть Рейн.

      На своїй першій зустрічі зі Сталіним у Ялті Рузвельт хотів більшого, ніж вирішення окремих проблем військової координації. Він прагнув поновити особисті стосунки та атмосферу довіри, створену в Тегерані. Він поділився зі Сталіним своєю відразою до німецького варварства, результат якого він спостерігав дорогою до Ялти. Рузвельт підтримав повернення до Радянського Союзу всього, що було вкрадено німцями. Він також висловився за те, щоб деякі німецькі території поглинули радянці, а інші – анексували Нідерланди. Рузвельт сказав, що хотів би, щоб Сталін повторив виголошений у Тегерані тост про страту німецьких офіцерів. Черчилля цей тост страшенно обурював, адже Сталін запропонував масовий розстріл п’ятдесяти тисяч німецьких офіцерів, щоб запобігти відродженню німецького мілітаризму{104}.

      Рузвельт явно намагався завоювати довіру господаря зустрічі, схвально нагадавши йому тост, який так обурив Черчилля. Рузвельт також не приховував розбіжностей із Черчиллем щодо стратегії на Західному фронті. Він сказав Сталіну, що британці наполягають на наступі у своїй частині фронту в Голландії, але американці, у яких учетверо більше підрозділів у Європі, мають право формулювати

103

Bohlen, Witness to History, 180; Boettiger, Yalta Diary, 21, box 84, folder 11, Anna Roosevelt Halsted Papers.

104

Крымская конференция, 49–53; FRUS: Yalta, 570–73.