Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий

Маршалла розташовувалося в колишній імператорській спальні, а флот-адмірал Ернест Кінґ жив у будуарі цариці, що стало джерелом жартів для членів делегації. На третьому поверсі розташовувалися секретарі та клерки. Військовий і флотський персонал перебував у другому палаці, разом із кімнатою Таємної служби, приміщенням для хворих, їдальнею і перукарнею, розташованою на третьому поверсі. Колишнє приміщення охорони слугувало центром зв’язку.

      Старші члени делегації обідали на другому поверсі головного палацу, а молодші офіцери їли на другому поверсі житлових приміщень. Радянські покоївки застилали ліжка і прибирали кімнати. Послуги перукаря і манікюрника надавалися господарями безкоштовно. Членам делегації рекомендували взагалі не ходити біля головного входу в Лівадійський палац або будь-яких радянських військових об’єктів, а вночі триматися подалі від парків і морського узбережжя. «Коли охоронець запитує ваші “докумєнти”, “пропуск”, “паспорт” чи “бумаґі”, без вагань покажіть йому ваше посвідчення особи. Якщо він із будь-якої причини звернеться до вас, пред’явіть свою картку. Не намагайтеся сперечатися з охоронцями – вони мають суворі накази», – зазначалося в інструкціях, які видавали членам американської делегації{75}.

      Черчиллю, хоч і не одразу, сподобався Воронцовський палац поблизу Алупки, який він вважав побудованим англійським архітектором для російського князя, який служив імператорським послом у Лондоні. «Наша обстановка була неймовірною, – писав він у своїх мемуарах, для яких надиктував чотирнадцять сторінок байок та вражень про перебування у Криму. – За віллою, напівготичною та напівмавританською за стилем, здіймалися гори, вкриті снігом, у тому числі й найвища вершина Криму. Перед нами простиралася темінь Чорного моря, суворого, але все ще приємного і теплого навіть о цій порі року».

      Черчилль із задоволенням виявив портрети британських аристократів, що висіли над одним із камінів, – він визначив їх як Гербертів із Вілтона, яких вважав родичами британської дружини російського посла. Інші члени британської делегації були значно менше вражені. У листі до матері Сара Олівер характеризувала приміщення як «трохи схоже на зали шотландських баронів усередині та на суміш швейцарського шале й мечеті зовні». Алек Кадоґан, пишучи до своєї дружини, високо оцінив місцерозташування палацу, але більш ніж критично описав його архітектурний стиль. «Це великий будинок невиразної потворності – своєрідна готична версія замку Балморал – із облаштуванням неймовірно жахливої бридкості», – писав він 4 лютого зі своєї «маленької, але досить комфортабельної кімнати на віллі»{76}.

      Палац був збудований між 1830 і 1848 рр. Михайлом Воронцовим, героєм Наполеонівських воєн, командувачем російських військ в армії Веллінґтона 1815 р., завойовником Кавказу та Варни, генерал-губернатором Новоросії – імперської провінції, до якої входив Крим. Попри

75

“General Information Bulletin,” no. 176/8, January 28–31, 1945, Averell Harriman Papers.

76

Churchill, Triumph and Tragedy, 347; David Reynolds, In Command of History: Churchill Fighting and Writing the Second World War (London, 2004), 466–86; Sarah Churchill, Keep on Dancing, 74–75; Cadogan, Diaries, 703.