Казки добрих сусідів. Розумна донька. Білоруські народні казки. Народное творчество

І рушниця твоя на горищі без діла. Візьми її та піди вполюй журавля-капосника. Буде в нас замість каші хоч м’ясо.

      Послухався дід, дістав з горища рушницю, почистив її, набив дробом і пішов на свою смужку.

      Приходить, дивиться – знову журавель у просі. Розізлився дід, прицілився і хотів стріляти.

      А журавель підняв голову і каже людським голосом:

      – Почекай, діду! Що це ти хочеш робити?

      – Буду в тебе стріляти! – каже дід. – Ти все моє просо витоптав своїми довгими ногами.

      Журавель відповідає:

      – Я ж не знав, що це твоє просо. Думав, панське. Пробач мені.

      – Гарно сказано – пробачити! – сказав дід. – У мене була надія тільки на це просо, бо більше в мене нічого немає. А нині доведеться через тебе з голоду помирати.

      Вислухав журавель дідову скаргу і сказав:

      – Якщо ти такий бідний, почекай, я принесу тобі за просо подарунок.

      Піднявся журавель і полетів.

      А дід стоїть з рушницею і думає: «Мабуть, обдурив мене журавель. Шкода, що я його не застрелив. Що я скажу бабі?»

      Тільки він так подумав, дивиться – летить журавель і тримає в дзьобі торбинку. Сів, подав торбинку дідові.

      – Це тобі, – каже, – діду, за твоє просо.

      Подивився дід на торбинку – звичайна бідняцька. Покрутив він головою й каже:

      – Навіщо вона мені? У мене і своїх вдосталь. Бідняк я. А в бідняка, сам знаєш, торбинка – все його багатство.

      – Бери, діду: такої в тебе нема. Це – чарівна торбинка. Варто тобі тільки покласти перед собою і сказати: «Торбинко, розкотися, розкрутися, дай поїсти і попити» – і відразу все буде. А як досита поїси, скажи: «Торбинко, скотися, скрутися, їжа і напої сховайтесь» – і торбинка знову стане звичайною.

      – Якщо так, дякую, – сказав дід і пішов з торбинкою додому.

      Не терпиться діду дізнатися, чи правду сказав журавель про торбинку. Присів біля дороги, поклав торбинку на коліна і промовив:

      – Торбинко, розкотися, розкрутися, дай поїсти і попити!

      Диво дивне! Відразу такий багатий стіл з’явився перед дідом, що і в панів такого не побачиш: пироги та короваї, смажене і парене, солодощі і різні вина…

      – Молодець журавель, не обдурив! – зрадів дід.

      Наївся, напився дід, потім наказав торбинці згорнутися, сховав її за пазуху і веселий пішов додому. Приходить і до баби:

      – Що ти, бабо, жива-здорова?

      – Жива, жива! А ти як? Щось ти довго ходив. Я вже думала, що тебе вовки з’їли, кістки в кущі затягли і хмизом прикрили.

      – Ні, бабо, вовки не з’їли, а приніс я хліб-сіль – вистачить на все наше життя. Сідай, стара, до столу.

      Дістав дід з-за пазухи торбинку, поклав на стіл і сказав слова, які треба.

      Баба аж зойкнула: не тільки все на столі з’явилось, а навіть і сама їхня хатинка посвітлішала…

      – Звідки все це, старий?