Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки. Народное творчество

Здивувався зять Сонця, запитує:

      – Як це ви вляглися на топорищі удвох, ще й місце лишилося?

      – Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.

      Поминув їх зять Сонця, пішов далі.

      Довго йшов чи не довго, дійшов одного місця і знову здивувався. Лежать чоловік і жінка на шкурі буйвола, штовхаються, лаються, за місце сперечаються, ніяк удвох не поміщаються.

      Підійшов, привітався, каже:

      – Що це з вами, невже на шкурі буйвола удвох тісно лежати?

      – Туди прямуючих ми багато бачили, а назад – жодного, – сказали чоловік і жінка, – іди, повернешся – розкажемо.

      Поминув і їх зять Сонця, іде далі. Бачить – набрала стара бабця яєць і зводить з них вежу. Розкладе, підніме трохи над землею, падає вежа, б’ються яйця. А бабця знову збирає лишок і вежу будує.

      Підійшов здивований хлібороб, запитує:

      – Що це ти, матінко, робиш? Де це бачено, щоб із яєць вежу зводити, і кому це вдалося?

      – Іди, повернешся, розкажу, – каже стара.

      Пішов далі зять Сонця за своїм яблуком.

      Іде, бачить – сидить старенька біля тоне1. Посадить в тоне білий, як вата, хліб, а виймає чорний, як земля. Здивувався, запитує:

      – Чому ти білий хліб кладеш, а чорний виймаєш?

      – Туди прямуючих багато бачила, а назад – жодного, – сказала стара, – повернешся – розкажу.

      Поминув і її зять Сонця. Йде далі, дивиться – перекинувся чоловік мостом через урвище, усі по ньому ходять, топчуть його ногами.

      – Що з тобою? Чому лежиш тут мостом? – запитує орач.

      – Туди прямуючих багато бачив, а назад – жодного, – сказав чоловік, – повернешся – розкажу.

      Уже далі на шляху Сонцевий зять нікого не зустрів. Дійшов до царевої матері і каже:

      – Ваш син велів повернути йому перстень, який ви забрали із собою.

      Віддала йому царева мати перстень і сказала:

      – Візьми, віддай моєму синові і скажи йому від мене: «Будь ти проклятий за те, що і тут не даєш мені спокою і тривожиш мене, хай твої радники тебе з’їдять!»

      Запитав потім Сонцевий зять:

      – Бачив я по дорозі оленя, роги у нього до неба доросли, ледве носить їх, чи не навчите, як допомогти йому?

      Сказала вона:

      – Хай нап’ється олень травневої води, легше йому стане.

      Подякував хлібороб, взяв перстень і пішов.

      Дійшов до того місця, де чоловік мостом лежить, і сказав йому той:

      – Я у своєму житті сторожив один міст. Нікого не пропускав по тому мосту без плати. Тепер за це страждаю.

      Дійшов Сонцевий зять до старої, що пекла хліб, сказала вона:

      – Я у тому житті була така жадібна, що як почну пекти хліб і побачу, що йде жебрак чи який подорожній голодний, так навмисне повисну головою в тоне, заледве очі собі не випалю, тільки щоб не пожаліти їх, хліба не дати. Тепер мучусь, – який білий хліб не посаджу, він чорною землею стає.

      Дійшов орач до старої, що вежу із яєць будувала. Сказала вона:

      – Я у тому житті яйця крала, тепер те відбуваю.

      Ще

1

Тоне – глиняна піч, врита у землю (має вигляд колодязя, але глибиною не більше двох метрів). На дні її розводять вогонь. Пекар звішується у неї головою і, тримаючись однією рукою за край, прикріпляє тісто до розпечених стінок.