Казки добрих сусідів. Польова діва. Грузинські народні казки. Народное творчество

і сказав Місяць:

      – Скоро прийде Сонце. Тільки не витримаєш ти його вогню, згориш.

      Обернув його голкою і увіткнув у стовп.

      На вечір прийшло Сонце.

      – Дух людський чую, – каже.

      – Що ти?! – розсердився Місяць. – Звідки тут людині взятися? Це ти ходив по світові, ти, мабуть, і приніс із собою дух людський.

      Потім каже:

      – А що, якби і справді сюди наш зять прийшов, спалиш його?

      – Ні, ні, – поклялося Сонце, – тільки б глянути на нього, побачити, що то за чоловік наш зять.

      Обернув Місяць голку знову людиною і поставив перед Сонцем.

      Привітало Сонце зятя і запитує, за чим він прийшов.

      – Цар хоче відібрати у мене твою доню. Почув він, що у тебе є золоте руно, і послав мене за ним. Не принесу – відбере мою дружину, твою доню.

      – Не переймайся, – каже Сонце, – піди в садок, відпочинь.

      Повели його в сад.

      Чарівний то був сад. На одних деревах вже плоди спілі, інші ж дерева усі цвітом обліплені, на ще інших бруньки розкриваються, а на деяких вже лист опадає…

      Дуже сподобався сад гостеві, ходить, милується.

      Сказало Сонце:

      – Побудь тут, сил наберися, а обід тобі подадуть вовк та Ілля-громовержець.

      Зголоднів зять Сонця, сів, чекає обід.

      З’явився вовк, приніс стіл. З’явився Ілля-громовержець, подає страви та напої.

      А зять Сонця підібрав у саду замашний кийок. Відкликав він вовка вбік і каже:

      – Пам’ятаєш, як чотири роки ходив я за вівцями, так ходив, що у жодної вушка не пропало, а ти вискочив в останній день і вкрав у мене овечку? Навіщо ти це зробив?

      І давай кийком його частувати. Бив, доки душу не відвів.

      Потім покликав Іллю, запитує:

      – Пам’ятаєш, як я мав поле поміж двох полів, вже й хліб зійшов і визрів, а ти напустив град і все зерно в землю втоптав. Навіщо ти це зробив?

      І давай Іллю лупцювати. Добре побив, а наостанок вдарив по очах і осліпив. Сам сів за стіл і обідає. Після обіду пішов у сад, все перебив, потрощив, дерева під корінь зрубав, зруйнував чарівний сад. Відвів душу і сів спочивати.

      Побігли вовк і Ілля до Сонця жалітися.

      Прийшло Сонце, дивиться – сад зруйнований так, що ворогу не побажаєш.

      – Навіщо ти це зробив? – запитує Сонце.

      – Одна нива у мене була, – каже хлібороб, – і ту всю Ілля градом побив; я чотири роки пастухом був, трудився, а вовк усю мою працю нанівець звів; я стоденне поле за один день зжав і снопи поставив, залишалося один сніп пов’язати, а ти закотилося, хоч я молив тебе затриматися на хвильку, і згубило мій труд!

      Не було що Сонцю всупереч сказати, дало воно орачеві золоте руно і відпустило його.

      Приніс він золоте руно цареві.

      Утратив цар надію забрати дружину орача. Покликав радників, запитує:

      – Як тепер бути?

      Сказали радники:

      – Пошліть його на той світ, нехай принесе перстень, що ваша мати з собою забрала.

      Викликав цар хлібороба, каже йому:

      – Підеш на той світ, принесеш перстень, що його моя мати з собою забрала.

      Пішов зять Сонця до своєї