.

висипав з неї на стіл купку блискучих самоцвітів – діамантів, рубінів і смарагдів.

      Господар одразу зробився дуже чемний з цими чужинцями. Подав їм чудовий обід, а поки вони їли, молодий Верхотур спитав свого товариша:

      – Де це ви взяли так багато самоцвітів?

      – Можу сказати, – відповів ном. – Коли оті нахаби з Озу відняли в мене королівство – тільки тому, що це було моє королівство і я хотів правити ним, як мені подобається, – то сказали, що я можу взяти стільки самоцвітів, скільки зумію винести. А я мав на своєму вбранні багато кишень, то й понасипав їх повні. Самоцвіти дуже добре мати з собою в мандрах, за них можна купити будь-що.

      – Вони кращі за золоті кружальця? – спитав Кікі.

      – Найменший із цих самоцвітів вартий сотні золотих монет – таких, як ти вкрав у того старого.

      – Не говоріть так голосно, – злякано попросив Кікі. – А то ще хтось почує.

      Після вечері вони обидва вийшли прогулятись, і колишній Король номів сказав:

      – А ти знаєш Кудлача, Опудала, Залізного Лісоруба, Дороті, Озму і все оте кодло з Озу?

      – Не знаю, – відповів юнак. – Я весь час жив на горі Жвак, поки не втік учора через Мертву Пустелю в подобі яструба.

      – То ти ніколи не бачив Смарагдового міста в країні Оз?

      – Ніколи.

      – Ну, а я, – сказав ном, – знав усіх їх, і можеш здогадатися, що я їх не люблю. І під час своїх мандрів я весь час міркував, як помститися. Тепер, зустрівши тебе, я бачу спосіб, як завоювати країну Оз і самому стати там Королем, а це краще, ніж бути Королем номів.

      – А як же ви це зробите? – здивовано спитав Кікі Ару.

      – То вже моя справа. Насамперед я хочу домовитися з тобою. Скажи мені таємницю, як перекидатись у що хочеш, і я дам тобі повну кишеню самоцвітів – найбільших і найкращих з усіх, які маю.

      – Ні, – відказав Кікі, бо зрозумів, що ділити свою могутність із кимось небезпечно для нього самого.

      – Я дам дві кишені самоцвітів, – пообіцяв ном.

      – Ні, – відказав Кікі.

      – Я тобі віддам усі самоцвіти, які маю.

      – Ні, ні, ні! – вигукнув Кікі, що вже почав боятися.

      – Ну, тоді, – сказав ном, дивлячись на юнака лихим оком, – я скажу господареві заїзду, що ти вкрав золотого, і він віддасть тебе тюремникам.

      Кікі на ту погрозу тільки засміявся.

      – Поки він це зробить, я перекинусь левом і роздеру його на шматки, або ведмедем – і з’їм його, або мухою – і залечу кудись так, що він мене не знайде.

      – Ти справді можеш творити такі дива? – спитав старий ном, зацікавлено дивлячись на нього.

      – Авжеж, – запевнив Кікі. – Я можу обернути вас у паличку, або в калюжу, або в камінь і покинути тут, при дорозі.

      Лихий ном трохи здригнувся, почувши це, але йому ще дужче закортіло заволодіти великою таємницею. Трохи згодом він почав знову:

      – Я тобі скажу, що я зроблю. Якщо ти, відкривши свою таємницю, допоможеш мені завоювати Оз і обернути моїх тамтешніх ворогів у палички або в каменюки, я згоден поставити тебе правителем Озу, а сам стану твоїм першим міністром і дбатиму, щоб твоїх наказів дотримувалися.

      – Допомогти