Чари країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум

він натрапив на пристойний заїзд і спитав господаря, чи можна тут попоїсти й переночувати.

      – Якщо маєте гроші, щоб заплатити, то чом ні, – відповів господар. – А не маєте – йдіть куди хочете.

      Кікі здивувався, бо в країні Оз грошей взагалі нема, там кожен бере, що хоче, без плати. Тому грошей він не мав і тепер пішов шукати гостинності десь-інде. Проходячи повз вікна заїзду, він побачив одного літнього чоловіка, що рахував на столі чималу купу золотих кружалець. Кікі подумав, що це, мабуть, і є гроші. За одне кружальце можна купити вечерю й переночувати, подумав він, а тому перекинувся сорокою і, влетівши у відчинене вікно, вхопив дзьобом одне кружальце і вилетів. Старий не встиг нічого вдіяти: він боявся покинути на столі купу грошей і гнатися за сорокою, а поки зсипав золото в гаман і сховав гаман у кишеню, птаха-злодійка вже зникла з очей і шукати її було б безглуздям.

      Кікі Ару перелетів неподалік на купу дерев, упустив монету на землю, вернувся у свою власну подобу, підняв золотого й сховав у кишеню.

      – Ти ще пошкодуєш за цим! – раптом почув тоненький голосочок у нього над головою.

      Кікі звів очі й побачив, що на гілочці сидить горобець і дивиться на нього.

      – За чим пошкодую? – спитав він.

      – Та я ж усе бачив, – пояснив Горобець. – Я бачив, як ти дививсь у вікно на золото, а потім перекинувся сорокою й обікрав старого, а тоді прилетів сюди й перекинувся із пташиної подоби у свою власну. Це чари, а чари – погане, незаконне діло. Крім того, ти вкрав гроші, а це ще більший злочин. Колись ти за цим пошкодуєш.

      – Дарма, – насупившись, відказав Кікі.

      – І ти не боїшся бути лихим? – спитав Горобець.

      – Та я, скільки знаю, наче й не був лихим, – відповів Кікі, – та коли так, то я радий. Бо я не люблю добрих людей. Я завжди хотів бути лихим, тільки не знав, як ним стати.

      – Ха-ха-ха, – гучно зареготав хтось позаду нього, – так і слід, хлопче! Я радий, що зустрів тебе, дай-но руку!

      Горобець злякано цвірінькнув і полетів геть.

      Глава 3. Двоє лихих

      Кікі обернувся й побачив біля себе якогось чудного старигана. Увесь покорчений, з гладким черевом і тонкими руками та ногами. А ще він був кругловидий і мав білі кущуваті бурці, що звисали гострячками нижче пояса, та сиву чуприну, що стирчала гострячком на маківці. Вбраний був у сіро-буру облиплу одіж, і напхані чимось кишені аж випинались.

      – Я не знав, що ви тут, – сказав Кікі.

      – А я з’явився після тебе, – пояснив химерний дідок.

      – Хто ви такий? – спитав Кікі.

      – Мене звуть Коструббо. Я був Королем номів, але мене витурили з моєї країни, і тепер я мандрівець.

      – А за що вони вас витурили? – спитав його юнак.

      – Та тепер така мода пішла – королів витурювати. Я був добрим королем – для себе, звісно, – але оті жахливі люди з Озу не давали мені спокою. Довелося зректись трону.

      – А що це означає?

      – Це означає, що тебе витурюють. Але поговорімо про щось приємніше. Хто ти