Історія грошей. Володимир Дмитренко

перейшла спочатку до польської корони, а потім – угорської, а потім знову до польської, у місті карбували не лише звичне для середньовічної Європи срібло, але й мідну монету, яка відповідала ординським пулам. Прибутки від карбування мідяків сягали 15 та більше відсотків, і воно припинилося лише із занепадом східної (у тодішньому її розумінні) торгівлі, викликаної негараздами в Орді.

      ■ Срібні акче ханів із династії Ґераїв. Крим, XV – початок XVI ст.

      Свою монету, щоправда, недовго карбували також і київські князі з династії Ольгердовичів. Між іншим, оскільки у літописах про це нема ані слова, то дізналися про цей факт лише наприкінці ХІХ ст., коли 1873 р. біля села Гвоздове (нині Васильківський р-н Київської обл.) було знайдено скарб. Разом із срібними зливками-гривнями (сім цілих і кілька «рубаних») у ньому були срібні монети. Серед них шість визначені, як «джучидські», карбовані між 1330—1364 рр. у ординських містах. Були там також і дві срібні монети, з яких власне почалася історія відкриття та досліджень власного карбування нової династії київських князів. Ім’я її родоначальника, Володимир – звучить символічно. Новий правитель Києва (з 1362 рр.), як було заведено у ті часи, став карбувати власну монету. Так через три століття після карбування златників та срібляників святого Володимира у Києві знову з’явилася власна «валюта».

      Виготовлення її велося за технологіями, запозиченими з арсеналу ординських майстрів. Заготовки виготовляли зі срібного дроту (у Європі того часу їх вирізали з листа металу). Карбування вели різьбленими штемпелями, спочатку з двох боків, проте з часом для внутрішнього обігу почали виробляти однобічні брактеати. На одній стороні було зображено тамгу або «княжий знак», на другій – легенду з іменем князя кирилицею. Тамга була присутня до другої половини 80-х років, а по тому зникає, оскільки великі князі Литовські, вчасно підтримавши хана Тохтамиша у боротьбі за владу в Орді, отримали повні права на колишні ординські землі – серед них на Київщину та Поділля. Вага монет київських князів складала від 0,2 до 0,6 г, брактеатів – 0,14—0,16 г.

      ■ Мідна монета, карбована у Львові у XIV cт., вірогідно під впливом східної торгівлі.

      ■ Княжий чекан другої половини XIV ст.: 1 – подільський напівгріш Костянтина Коріятовича (1380–1388/91); 2 – обол Федіра Коріятовича (1388–1394); 3 – напівгріш Дмитра Корибутовича, Чернігів; 4 – денарій Володимира Ольгердовича, Київ.

      Усі ці відомості вдалося отримати, вивчаючи скарби та інші знахідки, яких на наш час назбиралося вже чимало. Лише у Сосницькому скарбі (Чернігівщина) їх виявлено понад тисячу. Більшість знахідок припадають на сучасну Київщину, Сумщину та Чернігівщину, які власне і склали основну частину володінь Володимира Ольгердовича. З ареалу поширення знахідок дослідники роблять висновок, що монетний двір мав знаходитися не де-небудь, а саме у стольному Києві. Міг він бути і на Замковій горі – там, до речі, 1903 р. теж виявлено скарб з монетами князя Володимира.