Вибрані твори. Казимир Твардовський

щодо безсмертя, замість того, аби кричати, що душа з тих чи інших причин має бути смертною. Наукова критика не повинна критикувати результатів дослідження, а лише шлях, який привів до цих результатів.

      А оскільки шлях у нашому випадку є зрозумілим, оскільки висновки виводяться суто логічним способом із безсумнівних фактів, то ті, котрим безсмертя не на руку, волають, що душа є смертна або, що душі не існує. Доки вони висуватимуть лише позірні докази того, що душа смертна, доки вони не нададуть доказу, що у доведення безсмертя вкралася помилка, доти матимемо право на них не зважати. Доки нас хтось не переконає, що ми йшли не тим шляхом, доти віритимемо, що ми не зійшли на манівці та не схибили.

Переклад з польської Ігоря Карівця

      Етика і теорія еволюції

      Теорія еволюції давніша за Чарльза Дарвіна. Думку, що всі види та роди органічних істот, котрі тепер населяють Землю, є чимось сталим, незмінним, та що вони не переходять одне в одного, цю думку, рішуче захищену Кюв’є, декотрі вчені піддавали сумніву вже в минулому столітті, а серед них і дідусь Чарльза Дарвіна, Еразм, який у праці «Zoonomia, or the laws of organic life» (1794—1798) запропонував цілісну систему походження видів. Його погляди запозичив Жан Ламарк, що засвідчує зміст праці, виданої під назвою «Zoologie philosophigue» (1809). Але обидва ці вчені не мали значного впливу навіть серед природознавців. Не зважалося на їхні ідеї, правдоподібність яких вони не змогли довести. Вдалося це тільки Чарльзові Дарвіну. Отож, його науковим досягненням і заслугою є не висловлення думки про походження видів, а тільки висунення гіпотез, на підставі яких походження видів зі здогадок оформилося в теорію, над якою потрібно задуматися, причому зовсім не виключено, що гіпотези Чарльза Дарвіна виявляться – деякі стверджують, що вже виявилися – недостатніми, щоб захистити теорію еволюції та що походження видів доведеться пояснювати за допомогою інших гіпотез.

      Усе ж таки праці Чарльза Дарвіна вплинули так, що теорія еволюції в природничих науках рішуче перемогла, а ті природознавці, котрі, як Вайсман, опонують Дарвіну, принаймні не заперечують еволюції, лише вважають, що спосіб, у який Дарвін її пояснює, є недостатнім.

      Водночас вплив теорії еволюції не обмежився тільки самими природничими науками. Сам Дарвін почав пристосовувати її до світу свідомості, а Герберт Спенсер у своїй системі філософії окреслив перший самобутній погляд на вияви духовного життя з еволюційного погляду. Цей напрям найвиразніше проявляється передусім у психології, а поряд із нею в жодній галузі філософії він не викликав стільки нових поглядів, як в етиці.

      Щоправда, вже давно стверджувалося, що моральні приписи є справою пустої умовності або наслідком суспільного устрою. Грецькі софісти й скептики охоче хизувалися таким твердженням, покликаючись на різнорідність і змінність етичних поглядів у різних народів та в різні епохи. Але лише дарвінізм уможливив надання цьому погляду певного наукового характеру, тільки дарвінізм дав змогу