Вибрані твори. Казимир Твардовський

вважали за поважних дослідників, працю яких повинна освітлювати лише одна мета: відкриття істини.

      Таким чином, відкинувши твердження тих, хто заперечує існування суб’єкта, як і тих, хто вбачає його в людському мозку, ми з’ясували, що перевага на боці безсмертя. Адже всі погляди на суть суб’єкта, з яким не вдається узгодити безсмертя душі, виявилися помилковими. Залишилися лише ті напрями, котрі або прямо його підтверджують, як монадологія, або принаймні його не заперечують, або навіть, коли ми доповнимо їх передіснуванням, то вони стосовно переконання щодо безсмертя стають нарівні з монадологією.

      Ця перевага, наразі, можливо, не дуже велика, набуває суттєвішого значення, коли візьмемо до уваги, що й монізм Спінози чи Гартмана не вдається узгодити з фактами. Згідно з цими філософами існує лише один суб’єкт, єдиний для психічних явищ усіх людей. Тоді можна запитати, чому ці всі явища з єдиним спільним суб’єктом не поєднуються між собою в цілість, створюючи таким чином лише одну особу з вельми численними психічними явищами? І хоч би нам дали на це задовільну відповідь, але існує інша велика трудність, така велика, що цілком спростовує монізм. Цією трудністю є факт, що часто одна людина заперечує саме те, що стверджує друга. Наприклад, одна людина каже: «Душа безсмертна», а друга: «Душа смертна». Бо згідно зі Спінозою і Гартманом ці двоє людей, які так відрізняються у своїх поглядах, мають один спільний суб’єкт, а отже, цей суб’єкт, названий Спінозою Богом, а Гартманом – Несвідомим, мав би на ту ж саму річ два прямо протилежні погляди. Тож Бог, або несвідомий абсолют, одночасно стверджував би та заперечував би устами двох своїх проявів у людській подобі, ніби душа безсмертна! Тут вже, певно, існує суперечність.

      Тож залишаються на вибір: монадологія, спіритуалізм і дуалізм; а два останні згадані напрями можуть бути доповнені передіс-нуванням або ж сповідувані без нього. Коли б існував спосіб, за допомогою якого можна було б довести, що потрібно обрати монадологію, а спіритуалізм чи дуалізм відкинути, проблема безсмертя була б вирішена. Зі спіритуалізмом ще можна було б дати собі раду; але це нам нічим не допоможе, якщо ми не можемо розв’язати суперечки філософських систем на користь монадології, адже завжди залишатиметься ще вибір поміж монадологією і дуалізмом, а сам дуалізм нічого вартого про безсмертя не каже. Але я не знаю жодних аргументів, які б змусили нас прийняти монадологію і відкинути дуалізм, так само як не знаю аргументів, які би промовляли на користь дуалізму і спростовували б монадологію. На мою думку, ніщо нас не уповноважує відкинути дуалізм, обрати монадологію, і з цієї позиції, яка безпосередньо висловлюється за безсмертя, сказати, що душа безсмертна.

      Тож, здається, що тут немає виходу. Щоправда, ми з’ясували, що перевага на боці безсмертя, довівши, що всі філософські напрями, з яких випливає смертність, хибні. А що ми не можемо довести й хибність дуалізму, з яким однаково добре можна узгодити як смертність, так і