Загублений світ. Артур Конан Дойл

дерево.

      – А на дереві?

      – Великого птаха.

      Він подав мені лупу.

      – Авжеж, – сказав я, дивлячись крізь неї, – на дереві сидить великий птах. У нього досить серйозний дзьоб. Це, вочевидь, пелікан?

      – Зір у вас – не позаздриш, – сказав професор. – Це не пелікан і взагалі не птах. Щоб ви знали, мені вдалося підстрелити цю істоту. І вона послужила єдиним незаперечним доказом, який я звідти привіз.

      – Вона тут, у вас?

      Нарешті я побачу речовий доказ усіх цих байок!

      – Вона була у мене. На жаль, катастрофа на річці згубила не лише негативи, а й цю мою здобич. Її підхопило виром, й, як я не намагався врятувати свій скарб, у моїй руці залишилася лише половина крила. Я втратив свідомість і прийшов до тями, коли мене вже винесло на берег, але цей жалюгідний залишок чудового екземпляра був цілий і неушкоджений. Ось він, перед вами.

      Професор вийняв із шухляди столу щось, що нагадувало, на мою думку, горішню частину крила величезного лилика. Ця вигнута кістка з перетинчастою плівкою була щонайменше два або й більше футів завдовжки.

      – Летюча миша жахливих розмірів? – виголосив я своє припущення.

      – Та де там! – суворо осадив мене професор. – Живучи в атмосфері високої освіти та науки, я й гадки не мав, що основні принципи зоології настільки мало відомі в широких колах суспільства. Невже ви не знайомі з найелементарнішим постулатом порівняльної анатомії, де йдеться, що крило птаха, по суті, є передпліччям, тоді як крило кажана складається з трьох подовжених пальців із перетинкою між ними? В цьому випадку кістка не має нічого спільного з кісткою передпліччя, і ви можете переконатися на власні очі в наявності всього лише однієї перетинки. Отже, про кажана годі й згадувати. Але якщо це не птах і не лилик, тоді з чим маємо справу? Що ж це може бути?

      Мій скромний запас знань був вичерпаний до дна.

      – Навіть не можу припустити, – розвів я руками.

      Професор розгорнув монографію, на яку вже посилався раніше.

      – Ось, – продовжував він, показуючи мені якесь чудовисько з крилами, – ось чудове зображення діморфо-дона, або птеродактиля, – крилатого ящера юрського періоду, а на наступній сторінці схема механізму його крила. Порівняйте її з тим, що тримаєте в руках.

      При першому ж погляді на схему я аж сіпнувся від подиву. Вона остаточно мене переконала. Сперечатися було смішно. Сукупність усіх даних зробила свою справу. Рисунок, світлини, розповідь професора, а тепер і речовий доказ! Що ж тут іще вимагати? Так я і сказав професору – сказав із усім запалом, на який був здатен, бо тепер мені стало ясно, що до цього чоловіка ставилися упереджено. Він відкинувся на спинку крісла, примружив очі і поблажливо всміхнувся, купаючись у промінні сонця визнання, що несподівано блиснуло на нього.

      – Та це ж найвидатніша річ у світі! – вигукнув я, хоча в мені й озвався темперамент не стільки натураліста, скільки журналіста. – Це грандіозно! Ви Колумб науки! Ви відкрили загублений світ! Щиро шкодую, що