Країна імли. Артур Конан Дойл

лише тимчасова поступка, – запевнив Челленджер. – Що означає кілька мільйонів років у нескінченній круговерті часів? Ви ж бачите, рослинний світ залишився неушкодженим. Подивіться лишень на листя цих платанів! Птахи померли, але рослини живуть. З цього рослинного життя в стоячих водах, в ставках і болотах виникнуть у відповідний час мікроскопічні організми, піонери безмежно великої армії життя, і нам якраз судилося цієї миті прикривати її тил. А як тільки утвориться цей нижчий вид живих істот, з нього миттю розвинеться новий людський рід із такою ж непохитністю, з якою з жолудя мусить розвинутись дуб. Колишня круговерть повториться знову.

      – Але хіба отрута не задушить в зародку кожен слід життя? – спитав я.

      – Можливо, що ми маємо справу лише з одним шаром отрути в ефірі, з таким собі шкідливим Ґольфстрімом посеред безмежного океану, яким пливемо ми. Можливо також, що відбудеться зрівняльний процес і що нове життя розвинеться шляхом пристосування до нових умов. Однак вже та обставина, що порівняно незначного пересичення нашої крові киснем досить для боротьби з отрутою, доводить можливість тваринного життя без будь-яких значних органічних змін.

      Будинок, що димівся за деревами, розгорівся так, що було боляче очам. Величезні язики вогню здіймалися в повітря.

      – Це справді жахливо, – бурмотів лорд Джон, котрого ця пожежа, здавалося, вжахнула більше, ніж усе інше.

      – Що нам до цього кінець кінців? – зауважив він. – Світ мертвий, спалення – найкращий спосіб для похорону. Для нас скоротився б час очікування, якби вогонь поглинув і наш будинок.

      – Я передбачав цю небезпеку і попросив дружину вдатися до запобіжних заходів проти цього, – поінформував Челленджер.

      – Все зроблено, милий. Але в моїй голові знову почало стукотіти. О, Боже, яке жахливе повітря!

      – Треба його знову покращити, – погодився Челленджер і схилився над балоном із киснем. – Він майже порожній, – констатував він. – Його вистачило безмаль на три з половиною години. Тепер приблизно восьма година вечора. Ми проведемо ніч доволі приємно. За моїми розрахунками, кінець має настати завтра вранці о дев’ятій годині. Ще одним сходом сонця ми отримаємо задоволення милуватися, ми єдині в усьому світі!

      Він підійшов до другого балона й одночасно відкрутив на півхвилини віддушину над дверима. Коли повітря після цього помітно покращилося, а симптоми отруєння у нас посилилися, професор знову зачинив віддушину.

      – Втім, – сказав він, – не одним киснем живе людина. Час обіду вже настав. Запевняю, панове, коли я запросив вас у гості, щоб пережити цю визначну, як мені здається, подію, то сподівався, що моя кухня підтримає свою репутацію. Тепер, однак, маємо допомогти собі самі. Ви схвалите моє рішення, якщо відмовлюся запалювати вогонь в плиті, щоб уникнути непотрібного витрачання нашого повітря. Нам доведеться вдовольнятися холодним м’ясивом, хлібом і пікулями. Приготував я також пляшку кларету. Дякую, люба! Ти, як завжди, найкраща з господинь.

      І справді, не можна було не