Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс Лавкрафт

непридатності як полігону для випробування моєї фізичної сили. Подумки викресливши зі своєї свідомості цей напрямок для втечі, я, тим не менше, став обережно присувати до цих дверей ліжко, оскільки не виключав, що прориватися до мене можуть і звідти також.

      Північні двері відчинялися, на щастя, від мене, тому я вирішив, навіть переконавшись у тому, що вони також замкнені на засув із протилежного боку, що буде краще саме на них спробувати удачі. Якби мені вдалося досягти дахів будівель на Пейн-стрит і щасливо спуститися на землю, то, можливо, я й зміг би прослизнути через внутрішній дворик та сусідні або протилежні забудови й опинитися на одній із сусідніх вулиць. У будь-якому випадку я мав намір насамперед досягти Вашинґгон-стрит, а потім якомога швидше покинути район міської площі. При цьому мені, за можливості, краще уникати Пейн-стрит, оскільки саме на ній розташувалася пожежна станція, яка могла бути відчинена навіть уночі.

      Перебираючи подумки всі ці варіанти, я окинув поглядом сумне та жалюгідне море прогнилих дахів, що розкинулося піді мною, зараз освітлене променями майже повного місяця. Праворуч від мене панораму перетинало чорнюще гирло річки, до якого немов приклеїлися споруди спорожнілої фабрики та колишньої залізничної станції. А ще далі простягалося бездіяльне полотно залізниці та автострада на Ровлі, які тяглися через рівнинну заболочену місцевість. Із сухими острівцями землі, порослої хирлявим чагарником. Ділянка, що виднілася ліворуч від мене, порізана притоками річки, здавалася ближчою, а вузька дорога на Іпсвіч тьмяно виблискувала в місячному сяйві. З мого боку готелю не було видно місцини, що тягнеться на південь, в напрямку Архема, хоча саме туди я і мав намір надалі просуватися.

      Я все ще перебував у стані безплідних роздумів над тим, коли саме мені здійснити атаку на північні двері й як найкраще це вчинити, щоб вийшло не надто гамірно, як несподівано помітив, що глухе бурмотіння, що долинало звідкілясь ізнизу, замінило нове та гучніше скрипіння мостин. Крізь фрамугу вхідних дверей досередини кімнати проникли слабкі, тремтливі промені світла, а підлога коридора протяжно застогнала під навалою громіздкого переміщення вантажу. Приглушені голоси з кожною секундою звучали все чіткіше і незабаром змінилися дуже рішучим гупанням у двері.

      На якусь мить я затамував подих і завмер на місці. Здавалося, що минула ціла вічність, але мої ніздрі відразу підказали мені, що всюдисущий і нудотний запах риби якось раптово зміцнів, немов згустів, набувши особливої різкості та виразності. Незабаром гупання повторилося, цього разу це були вже гучніші та триваліші удари. Я збагнув, що настав час діяти, тож швидко відсунув засувку північних дверей і всім тілом навалився на них. У вхідні двері тим часом уже відчайдушно тарабанили, і я щиро сподівався, що ці звуки заглушать гуркіт, який справляв я. Одного разу почавши свої спроби зламати двері, я вже не міг зупинитися, трощачи тонку перегородку і не звертаючи уваги на біль у лівому