Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс Лавкрафт

тут. Незабаром я побачив перед собою залишки розваленої фабрики, потім ще кілька аналогічних будівель (у контурах однієї з них підсвідомо вгадувалися залишки залізничної станції, що колись існувала тут), а правіше – критого моста, за яким також були прокладені рейки.

      Неподалік від себе я побачив ще один міст, уже звичайний. Явно ненадійна споруда зараз була прикрашена попереджувальним транспарантом, однак я вирішив усе ж ризикнути і знову опинився на південному березі річки, де помічалися ознаки бодай якогось життя. Непримітні особи, котрі мляво тупцяли кудись, крадькома кидали в мій бік криві погляди, тоді як інші зиркали на мене з холодною цікавістю. Безумовно, Інсмут ставав усе нестерпнішим, і тому я попрямував по Пейн-стрит у бік головної площі в сподіванні знайти там хоча б якийсь транспортний засіб, здатний доправити мене до Архема ще до того, як настане година відправлення мого зловісного автобуса, яка здавалася мені неймовірно далекою.

      Саме тоді я звернув увагу на напіврозвалену будівлю пожежної станції, яка розташовувалася ліворуч від мене, й одразу ж помітив стариганя з багряною пикою, кудлатою бородою, водянистими очима і в невимовному лахмітті, котрий, теревенячи з двома вельми неохайними, але все ж не схожими на аборигенів пожежниками, сидів на лаві поруч із входом. Я здогадався, що це був Зедок Аллен, той самий ненормальний, мало не столітній пияк.

      III

      Мабуть, я піддався якійсь несподіваній і збоченій примсі, а може, просто поступився невідомому мені поклику темного та зловісного минулого (у будь-якому разі, я раптово прийняв рішення змінити свої дотеперішні плани). Спершу я мав твердий намір обмежитися в своїх дослідженнях винятково пам’ятниками архітектури, хоча навіть одного цього виявилося досить, щоб у мене виникло палке бажання мерщій забиратися з цього огидного міста загального занепаду та розрухи. І все ж, лише поглянувши на старого Зедока Аллена, я став думати про щось зовсім інше, і це змусило мене мимоволі уповільнити крок.

      Я був цілком упевнений у тому, що старигань не зможе розповісти мені нічого нового, хіба що зробить кілька туманних натяків із якихось диких, нелогічних і неймовірних леґенд. Більш того – мене чітко попередили, що зустріч та балачки з ним можуть бути вельми небезпечними. І все ж думка про цього давнього свідка гидкого міського занепаду, чиї спогади тягнулися від років колишнього процвітання мореплавства та бурхливої промислової активності, здавалася мені настільки спокусливою, що я просто не міг встояти перед перспективою, що несподівано постала переді мною. Зрештою, якими б дивними та божевільними не здавалися ті чи інші міфи, вони, здебільшого, при детальній перевірці виявляються всього лише символами або алегоріями всього того, що відбувалося насправді, а старий Зедок, без сумніву, був живим свідком усього того, що відбувалося в Інсмуті та навколо упродовж останніх дев’яноста років.

      Коротко кажучи, цікавість здолала