Тричі не вмирати. Спадок. Олег Говда

чумаками та іншими подорожніми, готовими щедро платити за домашню їжу. Не питаючи про ціну і зовсім не торгуючись.

      А як ставали табором на ніч, то ще й замовляли жбанами хлібне вино. Саморобне, а тому не обліковане митарем. Що приносило жидові додатковий і вельми значний зиск.

      Не був порожній шинок і сьогодні, в черговий раз даючи можливість заробити на бідне і ситне життя нинішньому господареві закладу – Іцхаку сину Мордехая.

      Два десятки років тому придибав він до Михайлівки звідкись з-під Чернігова або Брянська і женився на осиротілій доньці Йосафата, правнука того самого, першого Шмуля.

      Молодий горбоносий красень, настільки пристойно виглядав навіть у лахмітті і так припав до серця повнотілій Цилінці, що весілля молодята зіграли відразу ж, як тільки закінчилася жалоба по батькові. І якщо надміру огрядна навіть замолоду Циля здобула собі чоловіка, то яка користь була від шлюбу Іцхакові – жителям Михайлівки залишалося тільки гадати. Оскільки тутешній старожил дід Матвій, будучи злегка на підпитку і від цього більш балакучіший ніж зазвичай, статечно стверджував, що корчмар і донині ходить в тому ж рваному лапсердаку, в якому заявився у село і знімав лише, як ішов до шлюбу. Хіба що латок на благенькій одежині побільшало…

      Крізь відчинені навстіж і навіть не затягнуті бичачим міхуром вікна на вулицю долинав гул безлічі чоловічих голосів. А на пристані, біля двох набивних стругів, – казна-коли і припливли, Куниця чітко пам’ятав, що на світанку їх ще й у гадці не було, – поралися кілька молодиків. Всі як один при зброї, в кольчугах, а один навіть у бригантині. Схоже, з охорони багатого купця, або – ратники з придворної міліції якогось знатного вельможі… Вишневецьких або Сапіг.

      – Бачу, ґешефт не стоїть на місці, пане Іцхак? – замість привітання виголосив Тарас, вгледівши господаря корчми, що повиснувши на хвіртці про щось глибоко замислився.

      – Ґешефт… – невдоволено буркнув іудей, сердито поводячи очима. – І де пан козак у цьому рейваху побачив ґешефт? Ви можете собі уявити: повна хата людей, маковому зернятку впасти ніде, а навіть чверті вина не замовили… А хіба при нинішніх цінах, на одному горосі, капусті та птиці виторгуєш щось? Може, сказати їм, що омлет з перепелиних яєць зроблений? Хоча, ні… не варто. Поки тверезі – однаково не повірять… О-хо-хо, одні лише збитки. А ви, пане Куниця, говорите – ґешефт!..

      – Та невже? – не повірив Тарас. – Бути такого не може!.. Не перебільшуєте, часом? Ніколи не повірю, щоб ратники від вина відмовлялися. Чи то купець такий жадібний і суворий попався, що охоронцям горло промочити не дозволяє?

      – Купець?.. Ха-ха!.. – пхикнув шинкар. – Ой, не смішіть мої пейси, пане Куниця! Де ви купця побачили? Ні, вони-то якраз протилежне стверджують, і навіть ненароком обмовилися, що ніби везуть крам аж у саму Варшаву. Та тільки я готовий з’їсти власну ярмулку, якщо у сказаному присутнє бодай слово правди. А може, я на старості став гірше бачити? Тоді, дуже вас прошу, покажіть мені пальцем,