Пригоди француза в Україні. Катерина Кулик

в Вінниці, поливати герані, лежати в гамаку і малювати червоні гвоздики акварелями, варити домашню каву і, можливо, навіть в’язати макраме. А головне – їсти солодкі вінницькі черешні і запивати їх водою з колодязя.

      Коли така магія в тебе перед носом, сум та розпач тікають, і одразу забуваєш, що у тебе нема ні роботи, ні даху над головою. Хочеться не думати зовсім, або думати тільки про хороше, а ще хочеться морозива.

      – Хлопці, а пішли їсти морозиво? – пропоную я, і хлопці погоджуються.

      Француз, кубинець, лабрадор і я йдемо їсти італійське морозиво на куті однієї вулиці, кварталів зо п’ять звідси. Ще сто років тому таке було б неможливим, бо тоді 95 % населення земної кулі народжувались, жили та помирали в радіусі п’ятдесяти миль. Сьогодні глобалізація, і все стає можливим.

      Дякую тобі, Сено, за такий чудовий вечір.

      Вже стемніло, і теплі зорі дивляться на нас з неба. Холодний вітерець хоче здути з мене спідницю, та я міцно її тримаю і крокую з новими друзями новою незвіданою паризькою вулицею. Я вважаю, що Париж такий гарний і світлий саме через те, що багато людей його дуже люблять. Коли місто любити і коли любити траву, то вона ніколи не буде в’янути. Я бачу, як у Парижі в серцях людей проростають квіти, і навіть коли лячно чи болісно, чи тісно, як у метро, ми відчуваємо цей жар всередині себе, і хочеться йти їсти морозиво в будь-яку пору року.

      Родріго розповідає чудну цікаву історію. Він має друзів по всій Південній Америці, а це був з’їзд танцівників сальси, як ви думаєте де? В Мінську. І всі ті люди приїхали на чотири дні в Білорусь поковбаситись і швиденько вилетіти кудись назад, щоб без візи. Одна його подруга з Болівії, Ванесса, танцює зараз сальсу, а раніше могла тільки ходити. І ось як це сталося.

      Ванесса народилася після того, як маму зґвалував якийсь мужик. Себто її тато. Мама вирішила залишити дитину і любити її всім серцем. Вони росли в маленькій хаті – Ванесса, мама і бабуся з дідусем. Дідусь Ванессу дуже любив і заміняв їй батька, та маленькій дівчинці все одно було тоскно без тата.

      Коли їй виповнилося вісімнадцять років, вона оголосила мамі, що піде шукати тата. Тоді мама посадила її на коліна, закутала в теплий шалик, бо у столиці Болівії, Ла-Пасі, завжди холодно, і розповіла їй історію про те, як чоловік зґвалтував її, а потім втік.

      «Багато жорстокості трапляється в світі через те, що люди не отримують того, що хочуть. Вони думають, що отримати можна тільки через силу, а насправді все іде з серця через любов. Коли я дізналася, що вагітна, – сказала мама, – я навіть хвильку не задумалася, чи залишати тебе чи робити аборт. Бог послав мені дитину, і навіть якщо це сталося через жорстокість, у цьому немає жодної твоєї вини і ти все одно моя дитина».

      Ванесса була шокована і не знала, куди дітися, як знайти собі місце у цьому світі, так, щоб було не дуже боляче. Ванесса тікала до лісу і в гори, сиділа на холодній землі і довго плакала. Мама Ванесси була мудрою жінкою, вона готувала кіноа, варила чаї і закутувала доньку в шалик. Потрібно було бути чесною, але дати цій рані загоїтися.

      Рана