Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи

дівчина, – сказала міс Гартнел, у якої вистачило почуття гумору, щоб зрозуміти жарт.

      Інші дами були злегка шоковані.

      – Летиція розповіла вам про свою проблему? – запитала міс Марпл, звертаючись до мене.

      – Розповіла мені?

      – Так. Я бачила, як вона пройшла через сад і звернула до дверей вашого кабінету.

      Від міс Марпл нічого не приховаєш. Обробляти клумби – найкращий спосіб маскування, тут і димової завіси не треба, а звичка спостерігати пташок крізь потужні окуляри завжди може стати в пригоді.

      – Вона згадала про неї, так, – визнав я.

      – Містер Гос здався мені стурбованим, – сказала міс Марпл. – Сподіваюся, він не перевтомився?

      – О! – збуджено вигукнула міс Везербі. – Я геть забула. Маю для вас цікаву новину. Я бачила, як доктор Гейдок вийшов із котеджу місіс Лестрандж.

      Усі перезирнулися.

      – Може, вона захворіла? – припустила місіс Прайс Рідлі.

      – У такому разі її хвороба має бути дуже раптовою, – сказала міс Гартнел. – Бо я бачила, як о третій годині вона прогулювалась у своєму саду й виглядала здоровісінькою.

      – Вона й доктор Гейдок, певно, давні знайомі, – сказала місіс Прайс Рідлі. – Але він нічого про це не розповідав.

      – Диво та й годі, – промовила міс Везербі. – Він не згадав про своє знайомство з нею жодного разу.

      – Річ у тому… – почала Ґрізельда тихим і таємничим голосом і замовкла.

      Усі збуджено нахилилися до неї.

      – Я випадково довідалася, – мовила Ґрізельда з притиском у голосі, – що її чоловік був місіонером. Жахлива історія. Його було з’їдено, ні більше, ні менше. По- справжньому з’їдено. А її примусили стати головною дружиною вождя. Доктор Гейдок був із тією експедицією і врятував її.

      На мить запанувало збудження, але потім міс Марпл сказала докірливо, але з усмішкою:

      – Капосне дівчисько!

      Вона іронічно поплескала Ґрізельду по руці.

      – Ви ліпше не жартуйте так, моя люба. Коли ви мелете таку нісенітницю, люди зазвичай готові повірити їй. А це іноді призводить до ускладнень.

      У вітальні повіяло холодом. Дві дами підвелися, готові покинути товариство.

      – Цікаво знати, чи є щось між молодим Лоренсом Реддінґом і Летицією Протеро? – спитала міс Везербі. – Схоже на те. А що думаєте ви, міс Марпл?

      Міс Марпл на хвилину замислилася.

      – Я б цього не сказала. Тільки не Летиція. Думаю, тут ідеться про зовсім іншу особу.

      – Але полковник Протеро, певно, вважає…

      – Він завжди вражав мене своєю дурістю, – сказала міс Марпл. – Цей чоловік спроможний запхати собі в голову якусь нісенітну думку й уперто триматися за неї. Ви пам’ятаєте Джо Бакнела, якому колись належав «Синій кабан»? Він переконав себе в тому, що його дочка гуляє з молодим Бейлі. А насправді з тим чоловіком злигалася його дружина, хвойда розбещена.

      Кажучи це, вона не відривала погляду від Ґрізельди, і я несподівано відчув, як мене охоплює гнів.

      – А