Робін Гуд. Александр Дюма

Хлопець нечутно схопився на ноги і сховався за моховитим стовбуром старого бука.

      Невдовзі до його чуткого вуха долинув свист випущеної стріли, перелякане хрипіння коней і стривожені голоси на стежці. Водночас із засідки, де ховався чоловік, почулися глухі прокльони й одразу стихли. Юнак підкрався ближче до стежки і нарешті зрозумів, що сталося: стрілець послав стрілу туди, де хвилину тому спішилося двоє верхівців: дворянин і молода пані. Пані перелякано озиралась, а її супутник нерішуче розвертав свого коня, не знаючи, їхати їм далі чи захищатися. Раптом дівчина пронизливо скрикнула: у високу луку її сідла встромилася ще одна стріла, пущена підступною рукою. У Робіна не залишилося сумнівів, що в засідці причаївся справжній убивця.

      Охоплений раптовим гнівом, юнак розвернувся в його бік і миттєво напнув тятиву. Його стріла прошила ліву руку негідника саме тоді, коли той був готовий продовжити своє криваве полювання. Наступним влучним пострілом юнак збив із нього капелюха.

      Скаженіючи від болю, чоловік нестямним поглядом пораненого звіра намагався відшукати в заростях того, хто наважився йому завадити, але марно. Нарешті він вийшов із засідки, сиплячи прокльонами, і, притримуючи обвислу прострелену руку, пірнув у гущавину. Робін весело зареготав йому вслід і не пошкодував іще однієї стріли, пустивши її нижче спини вбивці – так, щоби той надовго забув, що таке сидіти.

      Щойно небезпека минула, юний лучник виступив зі свого укриття на стежку. Збираючись привітати верхівців, він прихилився до дерева і вже відкрив був рота, аж раптом дівчина злякано здригнулась, а її супутник кинувся до юнака, занісши меч над головою.

      – Агов, сер лицар, – позадкував Робін, – не гарячкуйте! Стріли, пущені у вас, були не з мого сагайдака! Я лише щойно врятував вам життя!

      – Хто ж тоді бажав нашої смерті? – спохмурнів вершник. – Говори негайно! Може, ти з ними заодно?

      – Нова халепа на мою голову… – глузливо мовив Робін. – Не раджу, сер, мені погрожувати – моя стріла проб’є вашу печінку перш, ніж ви наблизитеся ще на крок… Я не знайомий із цим негідником – лише випадково помітив, як він зачаївся в кущах і не спускав очей із дороги. Чи має сер лицар ворогів? Хоча мені здалося, що вбивця обрав за мішень вашу шляхетну супутницю. Цього вже я стерпіти не міг!

      Лицар досі недовірливо поглядав на юнака, не поспішаючи ховати меча.

      – Негідник утік як ошпарений, – вів далі Робін, – гадаю, він іще довго зализуватиме рани. Я влучно стріляю… Погляньте на мене, сер: хіба я схожий на розбійника?

      – Даруй, юний стрільцю, – зніяковів лицар, вкладаючи в піхви свого меча. – І дозволь потиснути твою мужню руку. Назви своє ім’я і, якщо твоя ласка, відведи нас туди, де ми зможемо перепочити… Але спершу візьми цей гаманець, а відтак і Господь тобі віддячить.

      – Ходіть зі мною, сер, а золото ваше залиште собі. Ім’я моє – Робін Гуд, я живу з батьком і матір’ю за дві милі звідси на узліссі. У нашому домі вам будуть