Хранителі. Дин Кунц

присів Арт Стрек.

      – Привіт, красуне.

      Він був одягнутий у блакитні спортивні шорти і кросівки для бігу, а також у білі гольфи. Проте він точно не бігав, бо навіть не спітнів. Це був м’язистий чоловік із широкими грудьми і темною засмагою. Від нього віяло маскулінністю. Він одягнувся так лише для того, щоб похвалитися своїми м’язами, тому Нора одразу опустила очі.

      – Соромишся? – запитав він.

      Нора не могла говорити, бо шматок печива застряг у неї в роті, а слина раптом кудись зникла. Вона боялася, що похлинеться, якщо проковтне печиво, але й виплюнути його було ніяк.

      – Солоденька сором’язлива Нора, – сказав Стрек.

      Подивившись униз, Нора запримітила, як сильно у неї тремтить права рука. Печиво розкришилось у долоні, і крихти сипались на тротуар просто їй під ноги.

      Нора йшла на цю прогулянку, плануючи таким чином зробити перший крок до власної свободи, але тепер зрозуміла, що була й інша причина: вона сподівалася вибавитись від залицянь Стрека. Нора боялася залишатися вдома, непокоячись, що він без кінця телефонуватиме їй. Але тепер, коли він знайшов її на вулиці, де її вже не захищали зачинені вікна та двері, ситуація значно погіршала.

      – Подивись на мене, Норо.

      – Ні.

      – Подивись на мене.

      Остання крихта розкришеного печива випала з її правої руки.

      Стрек узяв її за ліву руку. Вона спробувала опиратися, але він стиснув її долоню, перебираючи пальці, тому вона здалася. Стрек поклав її руку на своє оголене стегно. Його тіло було пружним і гарячим.

      У неї почало крутити у шлунку, серце стукотіло наче шалене, і вона не знала, що відбудеться раніше – її знудить чи вона знепритомніє.

      Повільно рухаючи її рукою вгору-вниз по своєму оголеному стегну, Стрек сказав:

      – Я – те, що тобі потрібно, красунечко. Я можу подбати про тебе.

      Вівсяне печиво склеїло її рот, наче глина. Нора сиділа з опущеною головою, але підняла очі, щоб подивитися спідлоба. Вона сподівалася зустріти когось, щоби покликати на допомогу, але в парку були лише дві молодих мами з дітьми, та й то надто далеко.

      Піднімаючи її руку зі стегна і кладучи на голі груди, Стрек промовив:

      – Як тобі сьогоднішня прогулянка? Тобі сподобалася місіонерська церква? Мммм. А як тобі цвіт юки біля суду? Гарно, еге ж?

      Своїм холодним самовдоволеним голосом Стрек продовжував розпитувати про її враження від побаченого. Вона зрозуміла, що він слідкував за нею весь ранок – з машини чи пішки. Вона не бачила його, але, безсумнівно, він був там, оскільки знав про кожен її рух після того, як вона залишила будинок. Це налякало і схвилювало її більше, ніж усе, що він робив до цього.

      Нора важко і швидко дихала, але все одно їй бракувало повітря. У вухах шуміло, але вона чітко чула кожне слово свого мучителя. Хоч Нора була готова вдарити Стрека чи роздряпати йому очі, її наче паралізувало. Вона була готова битися, але не могла, бо хоч її й переповнювала лють, але страх знесилював. Нора хотіла кричати, але