Алхімік. Пауло Коэльо

як різати. Якщо він вирішить їх покинути, вони страждатимуть.

      Повіяв вітер. Він знав цей вітер: люди називали його «левант». Разом із ним колись сюди вторглися орди невірних. Поки він не побував у Тарифі, він ніколи не думав про те, що Африка так близько. У цьому була велика небезпека: маври могли вторгнутися знову.

      Левант посилювався. «Я перебуваю між вівцями і скарбом», – подумав хлопець. Він мусив зробити вибір між тим, до чого давно звик, і тим, чого йому хотілося. Він згадав про дочку торговця сукном, але вона не була такою важливою, як вівці, бо не залежала від нього. Можливо, вона навіть про нього не згадувала. Він не сумнівався, що не з’явися він через два дні, дівчина цього й не помітить: для неї всі дні однакові, а всі дні однакові тому, що люди перестають помічати приємні події, які відбуваються в їхньому житті завжди, поки сонце перетинає небесне склепіння.

      «Я покинув батька, матір і замок свого містечка. Мої батьки звикли до нашої розлуки, і я до неї звик. Вівці також звикнуть до моєї відсутності», – подумав хлопець.

      Згори він подивився на майдан. Торговець смаженою кукурудзою і досі продавав свій попкорн. Молоде подружжя сиділо на лаві, де він розмовляв зі старим, вони злилися в тривалому поцілунку.

      «Торговець смаженою кукурудзою…» – сказав він сам до себе й не закінчив фрази. Бо левант повіяв сильніше, й він відчув його на своєму обличчі. Цей вітер, звичайно, приносив маврів, але він також приносив запах пустелі й запах жінок із запнутими вуаллю обличчями. Він приносив запах поту й будив мрії чоловіків, які одного дня вирушали на пошуки невідомого, золота, пригод – і пірамід. Хлопець позаздрив свободі вітру й подумав, що може стати таким, як він. Ніщо йому не перешкоджало, крім нього самого. Вівці, дочка торговця сукном, поля Андалусії були лише кроками до його Персональної Легенди.

      Наступного дня хлопець зустрівся з учорашнім старим. Він привів із собою шістьох овець.

      – Я здивований, – сказав він. – Мій друг відразу купив усіх моїх овець. Сказав, що все життя мріяв бути пастухом, і це добрий сигнал.

      – Так відбувається завжди, – відповів йому старий Мелхиседек. – Ми це називаємо Сприятливим Початком. Якби ти вперше сів грати в карти, то майже напевне виграв би. Така Доля Початківця.

      – Але чому?

      – Бо життя хоче, щоб ти прожив свою Персональну Легенду.

      Він оглянув своїх шістьох овець і виявив, що одна кульгає. Сантьяго пояснив йому, що це не має ваги, бо вона найрозумніша й дає багато вовни.

      – Де мені шукати скарб? – запитав він.

      – Твій скарб у Єгипті, поблизу пірамід.

      Хлопця опанував страх. Стара сказала йому те саме, але жодної плати не взяла.

      – Щоб дістатися до нього, ти муситимеш іти за знаками. Бог накреслив у світі дорогу, якою повинна йти кожна людина. Отже, ти муситимеш читати те, що він накреслив для тебе.

      Перш ніж хлопець устиг йому щось сказати, між ним і старим почав літати метелик. Сантьяго згадав свого діда; коли він був малим хлопцем, дід сказав йому, що метелики