Завдання Героїв . Морган Райс

Тор.

      Солдат підійшов до Тора.

      “А ти знаєш?..”

      Здається, він тішився.

      “Тобі, хоча б, чотирнадцять років виповнилося?”

      “Так, сер. Два тижні тому”.

      “Два тижні тому!”

      Солдат засміявся, засміялись і його люди позаду.

      “В такому випадку наші вороги, напевне, повинні тремтіти від одного твого вигляду”.

      Тор палав від приниження. Він мав щось зробити. Він не міг дозволити, щоб на цьому все закінчилося. Солдат розвернувся, щоб піти, але Тор просто не міг дозволити цьому статися.

      Тор зробив крок уперед і прокричав: “Сер! Ви робите помилку!”

      Над юрбою піднявся жахливий гомін, а солдат знов зупинився та почав розвертатися.

      Тепер він був сердитим.

      “Іди додому, дурню” – сказав Торів батько, штовхаючи його за плече.

      “Не піду!” – зойкнув Тор, скидаючи батькову руку порухом плеча.

      Солдат підійшов до Тора, а його батько відступив.

      “Тобі відоме покарання за образу Срібла?” – спитав солдат.

      Серце Тора виривалося з грудей, але відступати було пізно.

      “Будь ласка, пробачте його, сер”, – вступився за нього батько. – “Він ще маленька дитина, і…”

      “Я не з тобою говорю”, – відрізав солдат. Його спопеляючий погляд змусив Торового батька відвернутися.

      Солдат знов звернувся до Тора.

      “Відповідай!” – крикнув він.

      Тор глитнув, йому відібрало мову. Він уявляв це собі зовсім не так.

      “Образити Срібло – це образити самого Короля”, – промукав Тор, повторюючи раніше вивчені слова.

      “Так”, – відповів солдат. – “А це означає, що я можу призначити тобі сорок ударів батогом”.

      “Я не хотів вас образити, сер”, – сказав Тор. – “Я лише хочу, щоб мене обрали. Будь ласка. Я мріяв про це усе своє життя. Будь ласка. Дозвольте мені приєднатися до вас”.

      Солдат подивився на нього, і його обличчя пом’якшало. Після паузи він похитав головою.

      “Хлопче, ти ще молодий. В тебе велике серце. Але ти не готовий. Приходь до нас, коли виростеш”.

      З цими словами він розвернувся та поспішив до свого коня, лише ковзнувши поглядом по інших хлопцях.

      Пригнічений Тор дивився як колона від’їжджає – так само швидко, як і приїхала.

      Останнє, що побачив Тор – це своїх братів, які сиділи в останній кареті та дивились на нього зневажливо та насмішливо. На його очах вони від’їжджали до кращого життя.

      Тору здавалося, що він зараз помре.

      Ажіотаж довкола нього згасав, і селяни почали розходитися по домівках.

      “Ти хоч розумієш, яку дурницю ти утнув?” – гаркнув батько, схопивши Тора за плечі. – “Ти розумієш, що міг звести нанівець шанси твоїх братів?”

      Тор різко скинув батькову руку. Батько відступив і відважив йому ляпаса.

      Тор відчув опік удару та розлючено подивився на батька. Вперше в житті йому захотілось відповісти батькові ударом на удар. Але він стримався.

      “Іди приведи назад мою отару. Негайно! А коли повернешся, не чекай, що я дам тобі їсти. Сьогодні ти не їстимеш. І добре подумай над тим, що ти зробив”.

      “Можливо,