Ситуація «нуль», або Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв

стояли закулісні володарі світу, «півник» не дотягував за багатьма параметрами. Та найбільше розчарування викликали оті його черевики. Навіть за кращих своїх часів вони не могли коштувати більше чотирьохсот гривень. Окрім того, треноване око Лавра помітило вузлики на шнурівці лівого і латку на правому. Для Лавра Грінченка, як і для більшості з касти охоронців, черевики у переліку чоловічих аксесуарів займали принципову позицію. Сам він носив Stephane Kelian і збирав у шухляді робочого столу колекцію щіточок, полірувальних вельветок і лискучих кремів.

      – Ось даю вам нашого співробітника Лавра Станіславовича, – сказав шеф, звертаючись до «півника». – Він у нас досвідчений спеціаліст, грамотний, перевірений. Він поїде з вами на об’єкт, усе там подивиться і складе звіт. А там уже разом сядемо і подумаємо, як нам далі вести співпрацю.

      «Півник» розвернувся убік Лавра і блискавичним рухом витягнув візитку.

      – Дуже приємно, – сказав він. – Мене називають Романом.

      Голос у нього був хриплуватий, але не бридкий. Лавра дещо насторожило оте «мене називають». Він згадав, що у такій манері любить рекомендувати себе глядачам один із популярних телеведучих. А їх Лавр вважав підозрілими фраєрами. Він скосив оком на візитку. Там було намальовано чорнильницю з гусячим пером і написано

      КОРЕЦЬКИЙ РОМАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

      «Якщо на візитці чорнильниця, то він або журналіст, або ж письменник», – вирішив Лавр. Тепер непорядок зі взуттям має певне виправдання. За уявленнями Лавра, творчі люди не скидалися на чоловіків із чітко окресленим статевим статусом. Отже, перше враження про Романа Корецького як про «півника у гавнодавах» отримало істотне підтвердження.

      «Ось тобі і масони!»

      Лавр потиснув Корецькому руку, назвав своє прізвище і скромно додав: «Консультант із питань безпеки». Потім вони зійшли на перший поверх, де Лавр зафіксував у чергового відрядження. Представник клієнта тим часом роздивлявся навколо і навіть спробував вивчити стенд, на якому висіли ксерокопії ліцензій і дозволів.

      – У нас усе в законі, – зауважив Лавр, розписуючись у реєстраційній книзі.

      – Я бачу, я бачу, – Корецький відповів швидкою і нещирою посмішкою. Тобто посмішкою, що здалася Лавру нещирою.

      Коли вони сіли в Peugeot, запаркований перед будівлею агенції, представник клієнта запитав:

      – А Іван Вагранович казав вам, Лавре Станіславовичу, хто саме вас наймає?

      – Так, я в курсі, – сказав Лавр, а сам подумав, що авто «півника» цілком гармонує з його черевиками. Прикріплений до вентиляційної решітки ароматизатор не міг перебити бридкого запаху риби. Лавр уявив, що сидить на висохлій плямі, що лишилася від якогось пакета з копченими сомиками. Його пересмикнуло.

      – Ваш директор справляє фундаментальне враження, – визначив представник клієнта.

      «Ще б пак!» – подумки погодився Лавр, але промовчав. Обговорювати шефа зі сторонніми він вважав моветоном. Peugeot тим часом зрушив з місця.

      – Поки ми доїдемо, Лавре Станіславовичу,