Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов

23, робота Міжнародної комісії з розслідування голоду 1932—1933 років в Україні (1988—1990); випуск у 1983 р. у Торонто фільму «Жнива відчаю» (Harvest of Despair)24.

      Напередодні 50-х роковин голоду 1932—1933 років у США було створено Крайовий комітет вшанування жертв геноциду в Україні 1932—1933 років, який, окрім звичних комеморативних акцій (демонстрації, відозви), сформулював ідею створення спеціальної комісії з дослідження голоду 1932—1933 років на найвищому державному рівні. Головними промоутерами ідеї стали організація «Американці в обороні прав людини в Україні», створена наприкінці 1970-х на захист дисидентів з України (крім українців з діаспори до неї входили й американці неукраїнського походження) та Український народний союз. Початково це була ініціатива декількох людей, зокрема Ігоря Ольшанівського, згодом до неї долучилися українські академічні кола, а коли кампанія набула масштабу і розголосу – нею зацікавилися політичні організації діаспори.

      Під час кампанії, з одного боку, було організовано безпрецедентну для української діаспори кампанію листів-звернень до конгресменів з різних штатів США, з іншого – вдалося використати всі наявні можливості лобіювання законопроекту зі створення спеціальної комісії з розслідування – через конгресменів, які мали зобов’язання перед етнічними українцями-виборцями.

      Результатом стали законодавчі ініціативи американських законодавців. У 1983 р. двічі – у вересні і листопаді – конгресмен від Флориди Дж. Флоріо вносив законопроект щодо створення комісії, який після тривалих бюрократичних перипетій, посиленого лобіювання через конгресменів і сенаторів, надзвичайно важких залаштункових суперечок25 став законом. Через рік, у жовтні 1984 р. було створено Комісію комітету Конгресу США з вивчення голодомору. Комісію очолив конгресмен Д. Майка26 (який, до речі, не був великим симпатиком створення такої комісії), виконавчим директором був призначений молодий американський історик, спеціаліст з історії України 1920—1930-х рр. Джеймс Мейс27. Робота комісії складалася з двох частин: дослідницької (вивчення та аналіз доступних матеріалів і збирання усних свідчень) і пропагандистсько-політичної (поширення інформації про голод 1932—1933 років). Нею було організовано публічні слухання в семи штатах США, під час яких публічні свідчення на свого роду громадських слуханнях дали 57 свідків голоду 1932—1933 років.

      У квітні 1988 р. звіт Комісії було передано Конгресові США28, і лише наприкінці 1990 р. було опубліковано тритомник майже двох сотень усних свідчень про голод 1932—1933 років, зроблений за методикою oral history.

      За чотири роки міжнародна ситуація змінилася найрадикальнішим чином – між керівництвом США та СРСР було підписано угоди, які поклали край «холодній війні», в Радянському Союзі розгорталася політична лібералізація, названа «перебудовою». З «імперії зла» він формально перетворювався на партнера США в світовій політиці,

24

Фільм було продемонстровано на двох великих телевізійних каналах Канади, в багатьох університетах Канади і США. Його подальше використання як наочного посібника в курсах з історії прав людини було припинено через скандал, пов’язаний з використанням у візуальному ряді фотографій, які не мали відношення до голоду 1932—1933 рр. Перший консультант фільму, український дослідник Марко Царинник, який надав фото для авторів фільму і збирав інтерв’ю свідків для нього, наполягав на коректному використанні відеоінформації і відмовився брати участь у подальшій роботі над ним. Дещо специфічний спосіб використання фотографій (хоча і не новий в ідеологічних практиках ХХ ст.) дав підстави найбільш заповзятим опонентам поставити під сумнів правдивість як решти свідчень, так і моральну складову всієї кампанії. Ця обставина використовувалася критиками для дискредитації всіх інших зусиль української діаспори щодо просування теми голоду 1932—1933 років в публічному дискурсі.

25

Дж. Мейс опублікував спогади про утворення комісії та гру політичних інтересів у середовищі американських конгресменів, для котрих створення комісії було передусім справою відносин з виборцями. Варте уваги те, що тут довелося не лише враховувати поточні політичні інтереси американських можновладців, але й суперечності всередині української громади в Америці – коли один з американських колег попросив Дж. Мейса пояснити суть розбіжностей всередині української громади («наддніпрянці» – «галичани», православні – греко-католики, бандерівці – мельниківці), він зазначив, що зробити це «було б складніше від пояснення теорії відносності Ейнштейна». Див.: Мейс Дж. Діяльність Комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні // Голод 1932—1933 років в Україні. – К., 2003. – С. 800—816. Можливо, іронія цілком слушна, особливо якщо взяти до уваги і ту обставину, що ініціатор всієї справи, І. Ольшанівський, до складу комісії не потрапив. До справи долучилася діаспорна номенклатура, для якої це був переважно політичний проект.

26

Загалом до комісії входило 4 представники Палати представників і 2 – Сенату, а також 6 «публічних членів», серед яких переважали представники українських діаспорних організацій.

27

У 1992 р. Джеймс Мейс переїхав жити до України. Він помер 2 травня 2004 р. у Києві.

28

Investigation of the Ukrainian Famine 1932—1933. Report to the Congress. Commission on the Ukrainian Famine. – Washington, 1988. – 524 p. На зустрічі комісії, де ухвалювався кінцевий варіант звіту, були присутні 10 з 12 членів, з них 4 – представники Конгресу.