Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов

лиха, воно, на відміну від інших подібних гуманітарних катастроф ХХ століття, впродовж майже півстоліття залишалося «білою плямою» на карті української і світової історії, було об’єктом навмисного замовчування та ідеологічного табу – і раптом, впродовж менше ніж десятиліття сталo предметом гострих політичних і наукових дискусій, міжнародних суперечок, об’єктом уваги мільйонів людей, які не мали до нього жодного безпосереднього відношення.

      Історія забуття і повернення в суспільну свідомість голоду 1932— 1933 років в образі Голодомору є показовим, в чомусь досить типовим, в чомусь унікальним прикладом для науковців, які цікавляться проблемами взаємодії «колективної пам’яті» та історії, історіографії та ідеології, історії та політики.

      Обговорюючи історичну подію – голод 1932—1933 років в УСРР, я вживатиму таку термінологію:

      1) Голодомор (саме так, курсивом) – це відповідник усталеного комплексу стереотипних уявлень, комеморативних практик, офіційної версії події. Це не сама подія, а її реконструйований (чи сконструйований?) образ, її репрезентації, уявна реальність, симулякр. В такому варіанті Голодомор – це різновид «культурної» чи «соціальної» пам’яті, яка заслоняє індивідуальну та «комунікативну» пам’ять, навіть більше, витісняє, заступає їх.

      2) Голодомор – усталений термін, зафіксований в законодавстві, історичній політиці та тій частині історіографії, яка обстоює тезу про голод 1932—1933 років як геноцид українців.

      3) І нарешті «голод 1932—1933 років» – найбільш нейтральний відповідник самої події.

      Головні дослідницькі питання виглядали так: як і чому певна історична подія стає об’єктом політичного інтересу та інструменталізації? Як політичний інтерес визначає образ історичної події та способи її репрезентації? Які основні актори беруть в цьому участь, які їхні інтереси? Як формується канонічний, стереотипний образ цієї події і як він транслюється в суспільство і функціонує там? Яка роль професійної історіографії у цих процесах? Чи можливий вихід за межі домінуючих дискурсивних практик? Яким є механізм взаємодії історичної політики і професійної історіографії?

      У нарисі обстоюється теза про те, що канонічний образ голоду 1932— 1933 років в Українській СРР усталився в українському суспільстві впродовж останніх трьох десятиліть як Голодомор (див. вище пункт 1).

      Він став офіційною версією події і, з одного боку, є ідеологічним конструктом, створеним впродовж 1980-х – на початку 1990-х років спільними зусиллями громадських діячів, фахових істориків та публіцистів.

      З іншого – набором культурних та політичних стереотипів, які було узаконено державою і підтримано значною частиною суспільства через регулятивні акти, комеморативні практики і ритуали.

      Цей конструкт у вигляді «історичної пам’яті»4, виконує пояснювальні, виховні, мобілізуючі функції в різних сферах суспільного життя – від науки до освіти, від повсякденної свідомості до політики. В його рамках досить успішно імітуються пізнавальні практики, але насправді його евристичний потенціал є мінімальним,

4

Історична пам’ять – цілеспрямовано сконструйований відносно стійкий комплекс взаємопов’язаних колективних уявлень про минуле групи, кодифікований і стандартизований у громадських, культурних і політичних дискурсах, стереотипах, міфах, символах, мнемонічних і комеморативних практиках. «Конструкторами» історичної пам’яті є політики, історики, журналісти, митці, громадські діячі.