Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

винятково віртуальними, далекими від реальності, ні – встановлюватимуть нові правила і закони. І щоб устигнути на той потяг, щоб логічно адаптуватися до карколомних змін, людині потрібно лиш одне…

      – Що?.. – питаю, не чуючи власного голосу, ніби нема в мене голосу. Бо така я є, неадаптована.

      – Ідентифікувати себе, – каже дід. – А це, мила дівчино, надскладне завдання.

      – Невже?

      – Звичайно. Людині вкрай важко ідентифікувати себе. Будь-яка ініціація втратила сенс, перестала бути фундаментом.

      – Знаєте, я заплуталася, – признаюся. – Простіше можна?

      – Можна, – погоджується дід, питає: – От ви… Скажіть, мила дівчино, хто ви?

      – Я? Мила дівчина, – кепкую.

      – Якщо формально, ви – жінка, і ви, певно, думаєте, що то фундамент, твердий ґрунт, на якому можна будувати власне життя, бо цього вже у вас не відібрати. Але ж стать можна змінити. Чи не так?

      – Теоретично, бо мене такі зміни не цікавлять.

      – Може, українка?

      – Звичайно.

      – Патріотка?

      – Певно.

      – І громадянка.

      – Жартуєте? У мене є паспорт.

      – Християнка?

      – Так, хрещена. Батьки похрестили.

      – Космополітка?

      – Однозначно!

      – Інтелектуалка?

      – Без питань! – запевняю. Хоча хто такий Троцький – не знаю. Але загуглю.

      – Хто ви ще?

      – Треба ще?

      – Як забажаєте. Ви ж хочете ідентифікувати себе.

      – Добре, я… – метушуся подумки, раптом заспокоююся, знаходжу зерно. – Я кохана!

      – Усе?

      – Так! Усе! І що далі?

      – А далі самі визначте, але відверто, як на сповіді. Можете навіть не говорити мені. Собі скажіть…

      – Що?

      – Якому з перелічених понять: жінка, українка, патріотка, громадянка, християнка, космополітка, інтелектуалка, кохана, – ви відповідаєте не формально, а по суті на всі сто відсотків? Хто ви є? І чи не забули ви включити у ваш перелік головне поняття.

      Дивлюся на діда приголомшено, та згадую чомусь слова дивакуватої художниці Діни: «Після того як ти вб’єш у собі людину, ти вб’єш іще багато людей…»

      – А треба відповідати поняттю на всі сто?

      – В ідеалі.

      – Я людина! – відповідаю зухвало. – На сто відсотків.

      – Упевнені?

      – Ви знущаєтеся?

      – Анітрохи. У цьому ж і є головна проблема. Сформулювати для себе: як це – бути людиною.

      – Простіше простого! Я особистість. Так, я складна, неоднозначна, бо непересічна, і то плюс! Величезний якісний плюс! Інколи мені важко приймати правильні рішення! Іноді роблю те, чого не хочу. Іноді взагалі не розумію, як слід вчинити. Тобто брешу! Майже завжди знаю, як слід вчинити, та не роблю цього. А от чому – надто складно пояснити. Багато мотивів, нашарувань, емоцій, думок.

      – То простіше простого, – відказує дід. – Ви розгублена, бо так і не усвідомили, хто ви є. А якщо ви не розумієте, хто ви, то чому наполягаєте, що ви людина