На лезі клинка. Джо Аберкромби

ліктями у стіл, і склав пальці дашком. – Скажіть мені, майстре Сульфур, який ви маг?

      – Ні той, ні інший.

      – Зрозуміло. Тоді у вас є документи.

      – Звичайно.

      Сульфур сягнув рукою за лацкан плаща і дістав маленький лист, скріплений білою печаткою, з єдиним дивним символом. Він спокійно поклав його на стіл перед лорд-камерґером.

      Хофф насупився. Він узяв документ у руки і перевернув його. Уважно роздивившись печатку, Хофф рукавом змахнув з обличчя піт, а тоді відколупнув віск, розгорнув цупкий аркуш паперу і почав читати.

      Йору Сульфур не виказував жодних ознак тривоги. Його ніби не зачіпала спека. Він пройшовся кімнатою, киваючи озброєним солдатам, і зовсім не засмутився, коли вони йому не відповіли. Раптом він повернувся до Веста.

      – Тут страх як спекотно, правда? Я не здивуюсь, якщо ці бідні хлопці знепритомніють і гепнуться на підлогу із грюкотом серванта з кухонним начинням.

      Вест моргнув. Він якраз думав про те саме.

      Лорд-камерґер обережно відклав листа на стіл, і тепер на його обличчі не залишилось навіть тіні від нещодавніх веселощів.

      – Мені здається, що обговорювати це питання у Відкритій Раді буде недоречно.

      – Згоден. Я сподівався на приватну аудієнцію з лорд-канцлером Фіктом.

      – Побоююсь, що це неможливо, – Хофф облизав губи. – Лорд Фікт помер.

      Сульфур спохмурнів.

      – Дуже прикро.

      – Авжеж, авжеж. Нам усім його не вистачатиме. Мабуть, я і кілька інших членів Закритої Ради могли би вам допомогти.

      Сульфур схилив голову.

      – Як скажете, мілорде-камерґер.

      – Я спробую щось влаштувати десь під вечір. А поки ми знайдемо в Аґріонті якесь житло… що найкраще подобало би вам.

      Він подав знак варті і двері відчинилися.

      – Дуже вам дякую, лорде Хофф. Майстре Морроу. Майоре Вест.

      Сульфур чемно кивнув кожному з них по черзі, а тоді розвернувся і пішов. Двері знову зачинилися, а Вестові залишилось лише гадати, звідки цей чоловік знав його ім’я.

      Хофф обернувся до свого помічника з питань аудієнцій.

      – Негайно йди до архілектора Сульта і передай, що ми повинні терміново зустрітися. Після цього зайдеш до верховного судді Маровії і лорд-маршала Варуза. Скажеш їм, що це питання надзвичайного значення, і ні слова комусь іншому, окрім цих трьох. – Він погрозив пальцем перед спітнілим обличчям Морроу. – Ні слова! – Помічник продовжував дивитися на нього крізь перекошені окуляри. – Ну ж бо! – гаркнув Хофф.

      Морроу зірвався на ноги, перечепився за поділ своєї мантії, а тоді вибіг через бічні двері.

      Вест зглитнув – в роті у нього зовсім пересохло.

      Хофф обвів довгим, жорстким поглядом усіх присутніх у кімнаті.

      – А щодо усіх вас, то щоб нікому ні слова, інакше наслідки будуть вкрай неприємними! А тепер геть, усі геть!

      Солдати, побрязкуючи обладунками, поспіхом покинули кімнату. Вест не чекав другого запрошення і поспішив за ними, залишивши замисленого лорд-камерґера самісінького