Керрі. Стивен Кинг

з розмахом ударилася лобом об вівтар. На лобі залишився слід, а свічки на вівтарі здригнулися.

      – Молімося, – тихо й невблаганно сказала мама.

      Керрі схилила голову, схлипуючи й тягнучи носом. Цівка шмарклів маятником звисала з її носа, тож вона їх витерла

      (якби мені хто давав монетку за кожен раз як вона змушувала мене тут плакати)

      зворотним боком долоні.

      – О Господи, – розкотисто проголошувала мама, закинувши голову назад, – допоможи цій грішній жінці, що стоїть поруч мене, побачити гріховність її днів і шляхів. Вкажи їй, що коли б вона утримувалася від гріха, то Прокляття Крові ніколи б її не зачепило. Можливо, вона скоїла Гріх Розпусних Думок. Можливо, вона слухала музику рок-н-рол по радіо. Можливо, її спокусив Антихрист. Вкажи їй, що це робота Твоїх суворих і добрих рук, і…

      – Ні! Відпусти мене!

      Вона спробувала зіпнутися на ноги, але мамина рука, міцна й безжальна, як залізні кайдани, присилувала її знову стати навколішки.

      – …дай Свій знак, що вона мусить віднині йти прямо й не звертаючи, якщо хоче уникнути страждань у полум’ї Вічної Геєни. Амінь.

      Вона звернула блискучі, збільшені очі до доньки.

      – А тепер іди до комірки.

      – Ні! – Вона відчула, що її подих загусає від страху.

      – Іди до комірки. Молися тихенько. Проси прощення за свій гріх.

      – Я не грішила, мамо. Це ти згрішила. Ти нічого мені не розказала, і вони сміялися.

      Їй знову здалось, що вона побачила спалах у маминих очах, що зник так само швидко й нечутно, як літня блискавка. Мама почала гнати Керрі в бік синього сяйва з комірки.

      – Молися Господові, щоб Він змив твої гріхи.

      – Мамо, пусти мене.

      – Молися, жінко.

      – Мамо, я знову накличу каміння.

      Мама спинилася.

      Здавалося, на мить навіть повітря застигло в її горлі. Тоді рука на шиї Керрі стислася ще сильніше, доки дівчина не побачила перед очима вогнисті червоні цятки й не відчула, як їй запаморочилося й закрутилося в голові.

      Мамині збільшені очі запливли в її поле зору.

      – Чортове ти поріддя, – прошепотіла вона. – За що мені таке прокляття?

      Керрі силкувалася знайти у вихорі думок щось достатньо вагоме, щоб висловити свої муки, сором, ненависть, страх. Здавалося, все її життя звелося до однієї миті цього жалюгідного, розтоптаного бунту. Її очі шалено випнулись, а сповнений слини рот широко розкрився.

      – Ти ГІВНО! – закричала вона.

      Мама зашипіла, як обпечений кіт.

      – Гріх! – закричала вона. – О, Гріх! – Вона почала бити Керрі по спині, по шиї, по голові. Вона пхала й заганяла Керрі до блакитного сяйва комірки.

      – Ти КУРВА! – кричала Керрі.

      (так так о так зрозуміло як інакше ти могла в неї з’явитись о боже як добре)

      Нею крутонуло й штовхнуло до комірки головою вперед, вона вдарилася об дальшу стінку й упала на підлогу напівпритомна. Двері гупнули, ключ крутнувся.

      Вона залишилась наодинці з маминим