Керрі. Стивен Кинг

різке й жовте, а плюшева й повна пороху канапа, звісно, стояла порожня (до Керрі жодного разу жоден хлопець не заходив Посидіти), а на дальшій стіні лежала подвійна тінь: розіп’ятий Ісус, а під Ним – мама.

      Мамі зателефонували до пральні зі школи, і вона повернулася додому опівдні. Керрі дивилася, як мама підходить до будинку стежкою, і в її животі затремтіло.

      Мама була дебелою жінкою і завжди носила капелюха. Нещодавно в неї почали пухнути ноги, і відтоді завжди здавалося, що її ступні ніби переливаються через краї взуття. Вона носила чорне суконне пальто з чорним хутряним коміром. За біфокальними лінзами без оправи сиділи блакитні збільшені очі. Вона завжди мала при собі велику чорну сумку, в якій лежали її гаманець, портмоне (обидва чорні), велика Біблія короля Якова (теж чорна), на обкладинці котрої золотими буквами було витиснуто її ім’я, і стосик брошур, скріплений гумовою стрічкою. Брошури найчастіше були помаранчеві й нечітко надруковані.

      Керрі звідкись знала, що мама й татко Ральф колись були баптистами, але покинули церкву, коли переконалися, що баптисти мостять дорогу для Антихриста. Відтоді всі поклоніння відбувалися вдома. Мама правила обряди в неділі, вівторки і п’ятниці. Вона називала їх Святими днями. Мама була пастирем, а Керрі – паствою. Служби тривали від двох до трьох годин.

      Мама відчинила двері й флегматично ввійшла. Вони з Керрі якусь мить дивились одна на одну з короткої відстані половини коридору, як стрільці перед дуеллю. То була така мить, які пізніше здаються

      (страх невже в маминих очах був страх)

      значно довшими.

      Мама причинила за собою двері.

      – Ти жінка, – тихо сказала вона.

      Керрі відчула, як насуплюється й кривиться її обличчя, і не змогла нічого вдіяти.

      – Чому ти мені не сказала? – закричала вона. – Ох мамо, я так злякалась! Усі дівчата насміхалися з мене, і кидалися, і…

      Мама за цей час підійшла до неї, і тепер її долоня майнула в повітрі – тверда, м’язиста й мозолиста від прання долоня. Вона зворотним боком врізалася дівчині в щоку, Керрі впала на підлогу у дверях між коридором і вітальнею й гучно заплакала.

      – А Бог створив Єву з ребра Адамового, – сказала мама. Крізь безоправні окуляри її очі здавалися велетенськими й були схожі на м’яко зварені яйця. Вона вдарила Керрі ногою в бік, і та заверещала. – Підводься, жінко. Зайдемо до кімнати й помолимося. Помолимося Ісусу за наші по-жіночому слабкі, нечестиві, грішні душі.

      – Мамо…

      Ридання не дали їй сказати більше. Прихована істерика вирвалася назовні, криворота й белькотлива. Вона не могла підвестися, не могла прибрати волосся, що впало на обличчя. Могла тільки заповзти до вітальні, хрипко ревучи й схлипуючи. Мама заносила ногу знову і знову. Так вони перемістилися через вітальню до кімнати з вівтарем, що колись була маленькою спальнею.

      – І Єва була слабкою, і… повторюй за мною, жінко. Повторюй!

      – Ні, мамо, будь ласка, допоможи мені…

      Нога пролетіла в повітрі. Керрі закричала.

      – І