Моя неймовірна подруга. Элена Ферранте

останнє свідчення довіри мене дуже вразило і ще більше зміцнило нашу дружбу. Кармела клялася, що нікому раніше про це не говорила, навіть Лілі; та й мені сказала тільки тому, що в неї не було більше сили таїтися від усіх. Мені подобався її драматичний тон. Ми разом розмірковували над можливими наслідками тієї пристрасті, аж поки не розпочався новий навчальний рік, і в мене більше не було часу, щоб слухати її.

      Ото так історія! Можливо, навіть Ліла не змогла б придумати такої розповіді.

      3

      У мене розпочався період постійного нездужання. Я розповніла, на грудній клітці під шкірою у мене з’явилися дві тверді кульки, а пахви під руками та лобок покрилися волоссям. Я стала сумною та дратівливою. У школі мені було ще важче, ніж у попередні роки, розв’язки задач з математики ніколи не збігалися з відповіддю у підручнику, а латинські фрази здавалися мені повною абракадаброю. За першої можливості я зачинялася у туалеті і роздивлялася у дзеркалі своє оголене тіло. Я сама себе не впізнавала. У мене виник острах, що я й надалі буду змінюватися все більше й більше, аж поки з мене не вигулькне моя мати – кульгава, косоока – і тоді мене вже ніхто не любитиме. Часто я могла зненацька розплакатися. Груди, що раніше були пласкими та твердими, стали більшими та м’якими. Я почувалася немов під владою якихось темних сил, що ховалися у моєму тілі, і жила у постійному страху.

      Якось після уроків перед школою мене наздогнав Джино, син аптекаря, і сказав, що вони з друзями посперечалися, чи в мене справжні груди, чи то я підкладаю собі вату. Він говорив і сміявся. Джино вважав, що вони в мене були справжні, і побився об заклад на двадцять лір. Наприкінці заявив, що з тих двадцяти, якщо він виграє, десять були б його, а десять – мої, якщо я доведу, що в мене там немає вати.

      Те прохання мене дуже налякало. Оскільки я не знала, як краще поводитися, то вирішила скористатися задерикуватим тоном Ліли:

      – Ну, то давай мені десять лір.

      – Чому це? Я вгадав?

      – Авжеж!

      Він втік, а я розчаровано пішла собі далі. Та згодом він знову мене наздогнав разом з іншим хлопцем з його класу – худорлявим, імені якого я не знала, з темною родимкою на губі. Джино звернувся до мене:

      – Він теж повинен бачити, тому що інші не повірять, що я виграв.

      Я знову вдалася до Лілиного тону:

      – Спочатку гроші!

      – А якщо в тебе там вата?

      – Немає.

      Він дав мені десять лір, і ми всі втрьох мовчки зайшли до багатоквартирного будинку біля скверу і піднялися сходами на останній поверх. Там біля ґратчастих дверцят, що вели на терасу і виблискували на сонці, я підняла кофтинку і показала їм груди. Ті двоє на мить завмерли, немов не вірячи власним очам. Потім розвернулися і втекли сходами вниз.

      Я полегшено видихнула і подалася до бару «Солара» за морозивом.

      Той випадок добре мені запам’ятався: я тоді вперше відчула ту притягальну силу, яку викликало у чоловіків і хлопців моє тіло. А що найважливіше – я зрозуміла, що Ліла, немов всемогутній привид, впливала по-особливому