Та сама я. Джоджо Мойес

години. Люблю тебе!

      Він послав мені поцілунок рукою й пішов.

      Я просто сиділа, намагаючись не слухати лайку в іншому кінці коридору. Я продивилася події в календарі, намагаючись знайти собі хоч якесь застосування. Повз мене пройшов Фелікс, піднявши хвоста знаком питання. Здавалося, цю істоту геть не турбувала людська метушня.

      І тоді відчинилися двері. Мене помітив містер Ґопнік.

      – Ах, Луїзо. Ви можете зайти на хвилинку?

      Я підскочила та майже побігла туди, де він стояв. Від бігу до мене миттєво поверталися спазми у м’язах.

      – Я хотів дізнатися, чи вільні ви цього вечора.

      – Вільна?

      – Для участі в заході. У благодійному.

      – Гм… звісно. – Я з самого початку розуміла, що на мене чекає ненормований робочий графік. Принаймні це означало, що мені не доведеться перебувати в одному приміщенні з Іларією. Можна скачати фільм і подивитися його на айпеді в машині.

      – Ну ось. Що ти думаєш із цього приводу, люба?

      Здавалося, Аґнес плакала.

      – Вона може сісти поряд зі мною?

      – Я усе влаштую.

      Вона, тремтячи усім тілом, зробила глибокий вдих.

      – Тоді гаразд. Мабуть.

      – Сісти поряд…

      – Добре. Добре!

      Містер Ґопнік перевірив свій телефон.

      – Гаразд. Мені вже час іти. Побачимося в головній танцзалі. О сьомій тридцять. Якщо я розберуся з цією конференцією раніше, то дам тобі знати. Він підійшов до жінки та, взявши її обличчя обома руками, поцілував її.

      – Усе добре?

      – Усе добре.

      – Я люблю тебе. Дуже сильно.

      Поцілувавши її ще раз, він пішов.

      Аґнес знову зітхнула. Вона поклала руки на коліна, а потім подивилася на мене.

      – У тебе є жовта бальна сукня?

      Я витріщилася на жінку.

      – Гм. Ні. Саме такої й нема.

      Вона окинула мене оком, наче намагаючись прикинути, чи влізу я в щось із її речей. Здається, ми обидві знали відповідь. Тоді вона рішуче випросталася.

      – Зателефонуй Ґеррі. Нехай відвезе нас до «Саксу».

      За півгодини я вже стояла в роздягальні, поки двоє продавчинь намагалися заштовхнути мої груди до сукні без бретель кольору вершкового масла… Мені аж довелося пожартувати, що після цього їм доведеться зі мною одружитися. Ніхто не сміявся.

      Аґнес насупилася.

      – Надто весільна. Ще й робить її талію товстою.

      – Це тому, що в мене товста талія.

      – У нас є чудова коригувальна білизна, місіс Ґопнік.

      – Ой, я не знаю, чи…

      – У вас є щось у стилі п’ятдесятих? – запитала Аґнес, не відриваючи очей від телефона. – Це вирішить проблему з талією, а разом із тим обійде питання зросту. У нас немає часу на пошиття нової сукні.

      – О котрій годині ваш захід, мадам?

      – Ми маємо бути там уже о пів на восьму.

      – Ми встигнемо перешити сукню для вас, місіс Ґопнік. Террі доставить її вам о шостій.

      – Тоді давайте приміримо он ту сукню, кольору соняшника… і ось цю, із блискітками.

      Якби я знала, що того