Учень убивці. Робин Хобб

кілька питань про мої успіхи у кінній їзді чи володінні зброєю і з серйозним виглядом слухав мої швидкі відповіді. А потім міг запитати офіційним голосом:

      – Ти відчуваєш, що я дотримуюсь угоди?

      – Так, сір, – завжди відповідав я.

      – Тоді ти теж її дотримуйся, – щоразу говорив король, і на цьому мої відвідини закінчувалися. І всі слуги, які супроводжували його чи відчиняли мені двері, щоби впустити чи випустити, здається, ніколи не звертали уваги на мене чи на слова короля.

      Наприкінці осені, коли зима вже почала показувати свій характер, я дістав найважче завдання. Чейд викликав мене у свою кімнату, щойно я задмухав свічку. Ми їли цукерки й випили трішки вина зі спеціями навпроти каміна Чейда. Він не скупився на похвалу з приводу моєї останньої пригоди, коли мені потрібно було в сушарці вивернути всі сорочки навиворіт, не потрапивши нікому на очі. Це було складне завдання, а найважчою частиною було не сміятися й не виказувати своєї схованки у фарбувальній діжці, коли двоє молодших робітників у пральні прийняли мою витівку за підступи водяних духів і відмовилися того дня прати. Звісно, Чейд уже знав про хід подій до того, як я доповів йому. Він порадував мене, повідомивши, що майстер Лю, який був головним у пральні, наказав розвісити звіробій у всіх кутках у дворі, щоб духи не завадили завтра працювати.

      – У тебе талант, хлопче, – засміявся Чейд і скуйовдив моє волосся. – Мені іноді здається, що немає такого завдання, якого б ти не зміг виконати.

      Він сидів у своєму кріслі з прямою спинкою перед каміном. Я сидів на підлозі, спершись об одну з ніжок крісла. Він погладив мене. Так само Барріч пестив молодих цуценят, які чемно поводились, а потім нахилився й тихо сказав:

      – Але в мене для тебе є випробування.

      – Яке? – нетерпляче запитав я.

      – Це буде нелегко навіть для тих, хто все схоплює на льоту, як от ти, – попередив Чейд.

      – Випробуй мене! – рішуче відповів я.

      – Можливо, через місяць чи два, коли ти трішки підучишся. Сьогодні я тебе навчу однієї гри, яка тренує зір та пам’ять.

      Він поліз у торбинку і вийняв жменю якихось предметів. Він швидко показав мені їх і затис у долоні; то були кольорові камінці.

      – Тут є жовті?

      – Так. Чейде, що за випробування?

      – Скільки?

      – Якщо мене не обманює зір, то два. Чейде, повір, я зможу це зробити зараз.

      – Тут є більше, аніж два жовтих?

      – Напевно, якщо вони під низом, але я не думаю, що це так. Чейде, що за випробування?

      Він розкрив свою кістляву зморшкувату руку й порився у жмені камінців довгим указівним пальцем.

      – Так, ти маєш рацію. Лише два жовтих. Спробуємо ще раз?

      – Чейде, я зможу це зробити.

      – Ти так вважаєш? Подивись знову на камінчики. Раз, два, три. Тепер знову вгадуй. Тут є червоні?

      – Так. Чейде, що за завдання?

      – Тут було більше червоних чи синіх? Принести мені якусь особисту річ з нічного столика короля.

      – Що?

      – Тут