Учень убивці. Робин Хобб

Я не можу нікому довіряти. Але я пообіцяв, що ти дізнаєшся це від мене. Я ніколи більше не проситиму перевіряти твій характер таким чином. Даю слово короля.

      Він зробив порух, відпускаючи мене. Я піднявся, але в цей час узяв різьблений срібний ножичок з таці. Ним зазвичай різали фрукти. Я подивився королю в очі й досить відкрито вкинув його в рукав. Очі Шрюда розширилися, але він не сказав ані слова.

      Через два дні Чейд викликав мене і ми продовжили навчатися, наче й не було ніякої перерви. Він говорив, а я слухав. Ми грали у гру з камінчиками, і я не зробив жодної помилки. Він дав мені завдання, і ми трішки пожартували. Чейд показував мені, як ласка Слінк танцює, щоб отримати сосиску. Наші стосунки знову налагодилися. Але перед тим як залишити його кімнату, я підійшов до його каміна і мовчки встромив ножика в центрі полички над каміном. Затим я покинув кімнату, не кажучи ні слова й не дивлячись на Чейда. Ми ніколи про це не говорили.

      Гадаю, що ножик і досі там.

      Розділ 6

      Тінь Чівелрі

      Є дві традиції вибору імені для королівських нащадків на основі рис характеру та здібностей. Згідною з першою, імена самі прив’язуються до людини, а коли її навчають володінню Скіллом, то Скілл якимось чином прив’язує ім’я до неї. Тому дитина всупереч своєму бажанню мусить розвивати ту чи іншу рису характеру, виражену в її імені. Цієї традиції ревно дотримуються ті, хто схильний ламати шапку перед дрібною аристократією.

      Згідно зі старішою традицією, імена даються випадково (принаймні спочатку). Кажуть, що король Тейкер Завойовник та король Рулер Правитель – перші два острів’яни, які правили землями, що згодом стали Шістьома герцогствами, взагалі не мали імен. Скоріш за все, їхні імена їхньою власною мовою звучали, як і слова в мові жителів герцогства. Тому вони стали відомими завдяки прізвиськам, а не справжнім іменам. Але задля збереження авторитету королів простий народ має думати, що дитина з благородним іменем повинна мати благородну натуру.

      – Хлопче!

      Я підняв голову. Серед півдюжини інших хлопців, які відпочивали біля каміна, ніхто навіть не ворухнувся. Дівчата взагалі не помітили, коли я перемістився на протилежний кінець низького столу, де сидів майстер Федврен. Він вимовляв слово «хлопчик» так, що всі розуміли, коли воно означало просто «хлопчик», а коли «бастард».

      Я запхнув коліна під низький стіл і сів, простягнувши Федврену шматок паперу. Доки він читав акуратні стовпчики літер, я думав про своє.

      Взимку ми всі збиралися й сиділи у Великій залі. На вулиці бушував шторм, розбиваючись об стіни замку, а буруни атакували скелі з такою силою, що кам’яний стіл під нами іноді здригався. Важкі хмари крали навіть ті декілька годин тьмяного денного світла, які нам давала зима. Мені здавалося, що темрява накрила нас, неначе туман, як ззовні, так і всередині. Вона проникала в мої очі, тому я постійно хотів спати, хоч і не втомлювався. На коротку мить я загострив свої почуття й відчув, як собаки сприймають повільний хід зими, поки вони сплять