Учень убивці. Робин Хобб

обличчі Розквашеного Носа водночас пробігла тінь страху та непокори.

      – Втікай, Кітні. Дуже тобі дякую. Коли після відпливу з’являться схованки водоростевих крабів, я віддячу тобі.

      Кітні швидко кивнула на знак згоди, одразу ж обернулася й побігла назад.

      – В тебе якісь прикрощі? – запитав я Розквашеного Носа, оскільки вона перестала вибирати каміння для молюсків.

      – Прикрощі? – Дівчинка зневажливо пирхнула. – Буде видно. Якщо мій батько зможе протриматися настільки тверезим, щоб знайти мене, – можливо. Він точно так нап’ється до вечора, що не зможе в мене навіть нічим поцілити. Точно! – впевнено повторила вона, коли Керрі хотів заперечити це. Затим дівчинка знову повернулася до попереднього заняття.

      Ми схилилися над багатоногою сірою істотою, яку знайшли в калюжі, що залишилась від відпливу. Аж раптом почувся хрускіт мушель під важким чоботом. Ми підняли голови. Керрі з криком побіг із пляжу, навіть не обертаючись. Я і Нюхач відскочили назад. Пес кинувся до моїх ніг, хоробро виставивши зуби й полохливо підібгавши хвоста. Моллі Розквашений Ніс відреагувала не так швидко або ж змирилася зі своєю долею. Незграбний худий чоловік із червоним носом ударив її у скроню. Худющий, як палець, його кулаки нагадували вузлики, але від його удару Моллі впала. Мушлі врізалися в її обвітрені коліна. Коли вона відповзала, щоб ухилитися від незграбного копняка, я здригнувся, побачивши, як солоний пісок набився у її нові порізи.

      – Брехливе смердюче щеня! Я наказував тобі дивитися за вогнем! А ти тиняєшся тут пляжем! Зовсім від хати відбилася! Там у замку потрібно буде більше свічок уночі. А що я їм продам?

      – Ті три дюжини, які я зробила зранку. Це все, що ти залишив мені для ґнотів, старий пияче! – Моллі встала, сміливо дивлячись йому в лице, хоча в її очах бриніли сльози. – Що мені треба було робити? Спалити всі дрова? А поки ти даси мені ґноти, у нас не буде чим розігріти чайник.

      Чоловік злегка похилився від пориву вітру. Ми почули його запах. Нюхач вельми мудро дав мені зрозуміти, що то пиво та піт. На мить у чоловіка з’явилося на обличчі співчуття, але потім головний біль та хворий шлунок озлобили його. Він раптом нахилився й підняв геть вибілену ломаку, прибиту хвилею.

      – Ти не будеш так зі мною говорити, босячко! Тут із жебраками займаєшся Ель знає чим! Я певен, ти знову крала копчену рибу на мій встид! Спробуй-но втекти! Дістанеш іще більше, як я тебе зловлю.

      Напевне, дівчинка повірила йому, оскільки лише пригнулася, коли чоловік замахнувся на неї. Вона закрила голову своїми худенькими ручками, але, водномить передумавши, опустила їх на обличчя. Я задеревів від жаху, а Нюхач почав скавчати й обдзюрився біля моїх ніг. Мій жах передався йому. Чоловік замахнувся ломакою. Моє серце шалено калатало в грудях. Я штовхнув чоловіка. Десь усередині в мене раптово взялася сила.

      Він упав, як і той чоловік із діжкою напередодні. Але батько Моллі схопився за груди, а ломака перекрутилася в повітрі, не спричинивши